Categories
Світ

ОДКБ. Штучне жити – не буде.

Вранці 29 квітня загострилася ситуація на киргизько-таджицькому державному кордоні. З обох сторін було застосовано вогнепальну зброю, серед громадян Киргизстану є поранені, повідомляє прес-служба Прикордонної служби Держкомітету нацбезпеки Киргизстану. Причиною конфлікту стало встановлення таджицькою стороною камер відеоспостереження на стовпах лінії електропередачи.

Прикордонний загін Киргизії і співробітники ОВС зажадали припинити дані роботи.

Душанбе стверджує, що конфлікт розгорівся через спроби «незаконного захоплення» киргизькою стороною водорозподільного пункту «Головний», розташованого в селі Кок-Таш Баткенського району в порушення раніше досягнутих домовленостей.

За останніми даними, постраждали більше 200 людей з обох сторін, більше 30 людей загинули. Місцеві жителі масово залишають зону конфлікту в напрямку сусідніх населених пунктів.

Обидві сторони конфлікту є учасниками ОДКБ. Росія, в черговий раз, запропонувала свої послуги для врегулювання конфлікту.

Бій на кордоні Таджикистану та Киргизстану позначив давно назрілу проблему в Середній Азії. Державні кордони між колишніми республіками СРСР були намальовані більшовиками практично де «Бог на душу поклав». Історичного підґрунтя такому штучному розподілу територій без урахування ареалів проживання народів практично не має. Таджицька Бухара виявилася в Узбекистані, а узбецький Худжант в Таджикистані. Ферганська долина, поділена між трьома державами, це взагалі окрема міна уповільненої дії, особливо з урахуванням особливої ​​релігійності ферганців. Не тільки державні кордони, а й навіть самі державні утворення Середньої Азії мають доволі штучне походження. Бухара, Хіва і Коканд вічно воювали один з одним. А більшовики зібрали такі різні субетноси і назвали всіх поголовно узбеками і т.п.

Друга проблема регіону – вода. Киргизстан має водні ресурси, від яких в значній мірі залежать сусіди, особливо Узбекистан. Конфлікт навколо водних ресурсів відбувається і зараз.

Взаємні претензії держав, які так мало помітні з Москви, насправді являють собою великий клубок протиріч з дуже обмеженими шляхами врегулювання можливих конфліктів.

Всі ці протиріччя ускладняються ще і тим, що Північний Афганістан – це теж етнічні таджики, що означає негайне втягування цієї країни в будь-який конфлікт в регіоні Талібану.

Конфлікт, який раптово спалахнув через здавалося б «дрібниці» на кордоні показав крихкість ОДКБ, яке тримається тільки за рахунок дотацій з Кремля – ​​дармова гуманітарка і зброя, яка необхідна країнам регіону для збереження свого статусу в Середній Азії. Однак в регіоні з’явилися вже інші гравці, які мають свої плани на Середню Азію.

По-перше, це Туреччина, яка проводить зараз свою політику пантюркізма і неоосманізма, просуваючи інтереси «турецького світу» все глибше в Середню Азію. Міністр оборони Туреччини якраз на початку травня має відвідати республіки Середньої Азії для розширення військового співробітництва.

По-друге, Китай, для якого Середня Азія – це перш за все транзит і логістика. І Китай уже давно веде в регіоні свою економічну експансію з всебічною фінансовою допомогою. Китаю в регіоні потрібен мир, але мир по-китайськи. Це приведення будь-яким способом прокитайських сил до влади і допомогу в її утриманні. Китай ніколи не дозволить третім силам заважати своєму бізнесу.

Зростання напруженості в Середній Азії – в будь-якому випадку це загроза для Росії. Зовсім недавно вже була перепалка між політиками Киргизії і Таджикистану, де вони допускали зовсім не дипломатичні висловлювання щодо один одного. Тоді дивом вдалося уникнути «гарячого» конфлікту. А ось зараз – не вдалося.

Схоже на те, що Росія поступово втрачає свої позиції в регіоні і її роль буде зводитися лише до точкових дотацій режимів і гуманітарної сфери, але з поступовою втратою свого впливу. Така ситуація приведе Кремль до повної політичної втрати регіону.