Categories
Авторське Україна

Порошенко. Маніпуляції на патріотизмі

Нереалізовані політичні амбіції Петра Порошенка постійно спонукають лідера в опозиції на нові звершення «в ім’я України», невпинно вдосконалюючи свої ораторські здібності для ефектного «годування» суспільства порожніми патріотичними гаслами.

Час лікує, але не всіх. Минає вже другий рік перебування Петра Олексійовича в статусі «екса», а він й досі не може забути свій «славетний» президентський шлях, який раптом, непрогнозовано, обмежився одним строком.

«Невиліковна рана» від такої зради громадськості не дає спокою 5 президенту, який у будь-який спосіб прагне повернути втрачений статус та продовжити володарювати й самозбагачуватись.

Саме тому, Порошенко марить очолити перший-ліпший масовий протест проти діючої влади та вчасно «вскочити на бульдозер» під камери «еталонів» із дотримання журналістських стандартів – телеканалів «5» і «Прямий».

Виходячи із цих міркувань, Петро Олексійович спрямував контрольовані громадські організації та рухи на проведення масових заходів першого грудня. В день, який є знаковим для Українського народу, оскільки саме в цей день, після жорсткого побиття Беркутом студентів, розпочалася Революція Гідності.

До того ж, на розігріві у традиційних порошенківських антизрадників із «Демсокири» та «Руху опору капітуляції» можуть бути «антивакцинатори» та актив Доротича із «SaveФОП», які також планують 1 грудня влаштовувати власні перформанси. 

Рушійною силою у запланованому протесті може стати «найпатріотичніший» актив Петра Порошенка – організація «Брати по зброї», створення якої відбулося влітку цього року на черговому з’їзді «Європейської солідарності».

Такий моноліт декларованих патріотичних організацій команди Порошенка є надзвичайно ефективним генератором популістських гасел та яскравих емоційних картинок, якими можна оздобити будь-який марш вінтажних політиків та колишніх сановників-казнокрадів із серцями, сповненими почуттями «щирого» патріотизму. Політиків, які перед тим, як потрапити до владних кабінетів, палко обіцяли народу життя по-новому! А після приходу до влади, ігнорували проблеми тих, хто підтримував їх на мітингах і завдяки кому вони саме стали називатись владою.

Так і зараз Порошенко намагається залучити до протестів представників різних верств населення, проблеми яких, м’яко кажучи, мало цікавили Петра Олексійовича на посаді президента України.

Варто згадати перелік обіцянок, які Порошенко озвучував під час президентської кампанії у 2014 році, і яким так і не судилося втілитися у життя. Зокрема, про швидке завершення війни на Донбасі, забезпечення енергонезалежності України, реформування суддівської системи, внесення законопроєкту про референдум, перекриття офшорів тощо.

Ба більше, Петро Олексійович, ставши президентом, створював перепони для ратифікації Україною Римського статуту Міжнародного Кримінального Суду (Гаазький трибунал), що дозволило б судити російських найманців за скоєння військових злочинів та вчинення тяжких порушень міжнародного гуманітарного права під час бойових дій на Сході країни. Хіба це не є колаборацією? І як це вписується в декларований план Порошенка щодо зупинення Росії, не кажучи вже про його партнерство з Медведчуком?

Очевидно, команда Петра Порошенка знову хоче повторити історію 2014 року, насичуючи громадськість зворушливими прокламаціями та нездійсненними обіцянками, сподіваючись на те, що люди знову поведуться на спритні хитрощі метра ораторського мистецтва.

Джерело.

Categories
Авторське Ексклюзив Росія Україна

«I’ll be back або реінкарнація «Антимайдан 2.0»

Суспільно-політичне середовище України дедалі частіше піддається зовнішнім провокаціям з боку країни агресора – РФ з метою приховування власних проблем шляхом інформаційних кампаній «у нас всё хорошо, а вот у укропов опять печаль».
    Так, представники російських мас-медіа з метою приховування власних проблем активно провокують внутрішні конфлікти в Україні, які в подальшому масово транслюються на пропагандистських каналах.
    На даний час, в якості елементу провокацій, росіяни намагаються використати т.зв. «тарифне питання».
    Для провокацій і отримання необхідних фото і відео, російські медійники не придумали нічого кращого, як вкотре використати «рабовласників» (це особи, які проводять акції протесту за грошову винагороду) та їх т.зв. «інженерів» і «в’язаних беретів» (на сленгу організаторів проплачених мітингів так називають малозабезпечених осіб та пенсіонерок жіночої статі).
    І це лише початок! Російські куратори не знайшли нічого кращого, аніж залучення до виконання свого провокативного замовлення осіб, що виступали активними організаторами «Антимайдану» та забезпечували щоденну участь у акціях для компрометації «Революції Гідності» у 2013-2014 роках.
    Так, на ринок «праці» знову повернулись одіозні особи з минулого. Сергій Куценко – особа з близького оточення Вадима Рабиновича та монополіст на проведення замовних акцій від «ОПЗЖ». Нагадаємо, що С.Куценко брав активну участь у фальсифікації реєстрів учасників партії «За життя» на момент її створення. Рома Сидоренко, Ваня Бутенко (в минулому тісно співпрацював з керівництвом ВО «Батьківщина») та Діма Левченко (відомий під псевдонімом «Bluetooth»).
    Саме вказані ділки вирішили допомогти росіянам у формуванні необхідних картинок щодо активної позиції українського народу у боротьбі з узурпаторами влади. Благо, тема «розп’ятих хлопчиків у трусиках» поки не актуалізується.
    Саме ці ділки «за руський рубль» 23 лютого 2021 року привели до ВР України близько 600 «інженерів» та «в’язаних беретів», яких навіть на змогли приховано перерахувати перед самими заходам та контролювати хід самої акції.

Якщо зануритись в атмосферу «протесту», можна із сумом констатувати усю маргіналізацію «обраних протестувальників» або ж побувати в масовці на зйомках хорор-серіалу для каналу «Бомж-ТВ» під назвою «Ковбаса по 2.20».
    Постоявши декілька година на морозі під викрики якогось незрозумілого «мужчинки» у гучномовець, якого ніхто не слухав, учасники акції – літні жіночки та місцеві алкаші почали вимагати від «Серьоженьки» та його поплічників негайного розрахунку. 
Варто уточнити, що у середовищі талановитих виконавців замовних акцій протесту розрахунок на місці проведення акції категорично заборонений.     Але вказане правило було проігнороване організаторами-«рабовласниками», які звикли діяти «по бєспрєдєлу» ще з часів Януковича «під дахом» регіоналів. 
    Всі учасники, не побоюючись камер та можливих запитань від журналістів, отримали кровно зароблені «30 срібняків». До речі, за участь у акції «учасникам» заплатили аж по 200 грн. 

   Як показує практика, аналогічні проплачені замовні заходи будуть тільки розширювати горизонти «проблем народу» і «масовості протестів». Штучне провокування «антиурядових виступів» в Україні дуже вигідне зараз країні-агресору. Створення відповідного «антирейтингу» влади, помножене на звинувачення України в агресивних діях на Сході, дасть підстави Росії диктувати свої вимоги як на міжнародній арені, так і демонструвати для власного внутрішнього споживача картинку «у них плохо – у нас хорошо». А завдяки нашим же безпринципним «передовикам» на кшталт Серьожі Куценка та його друзів, виконання будь-якого замовлення «за рубль» не є проблемою.
    Хоча свобода вибору політичних та релігійних поглядів у нас гарантовані Конституцією, однак колаборація з агресором, який вбиває українців на Сході, нахабно окупував Крим і продовжує бряцати ржавим радянським залізом на східному кордоні Європи, є уже не просто заробітком на крові, а злочином проти власного народу.
    А Куценку, Бутенку, Сидоренку та іншим колаборантам хочеться побажати одного – щоб щоночі вони прислухались до тихих кроків у власних коридорах і боялись, що за ними прийшли тіні …

Джерело.

Categories
Авторське

Денис Казанський про схеми Медведчука

Черговий випуск на авторському ютуб-каналі українського блогера Дениса Казанського присвячений сумнівним схемам Віктора Медведчука. В 10-хвилинному ролику йдеться про те, як лідер ОПЗЖ робить гроші на торгівлі донецьким вуглем.

Categories
Авторське Росія Світ

Ціна монаршої довіри

Акції компанії “Русал”, яка є одним з основних активів бізнесмена Олега Дерипаски, впали майже на 7% на торгах Московської біржі. Це сталося на тлі повідомлень іноземних ЗМІ про обшуки, які проводить ФБР у приватних будинках Дерипаски, що розташовані в районі Embassy Row у Вашингтоні та районі Грінвіч-Віллідж на Манхеттені у місті Нью-Йорк.

Прес-секретар Дерипаски Лариса Бєляєва повідомила в текстовому повідомленні, що ФБР «проводить обшук в двох будинках, розташованих у Вашингтоні та Нью-Йорку, що належать родичам пана Дерипаски. Обшуки проводяться на підставі двох постанов суду, пов’язаних з санкціями США. Будинки не належать пану Дерипасці».

Питання до Дерипаски збоку американської влади виникли ще в далекому 2006 році, коли йому заблокували американську візу, видану в 2005 році, через підозри у зв’язках з організованою злочинністю. Тоді усі звинувачення у зв’язках з кримінальним світом Дерипаска відкинув.

У вересні 2017 року ЗМІ з’явилася інформація про те, що в 2016 році Пол Манафорт, глава передвиборчого штабу Дональда Трампа, за два тижні до обрання Трампа, пропонував Дерипасці по електронній пошті особисті консультації про хід виборів в США. Дане повідомлення одне з тисяч документів, вивчених в ході розслідування зв’язків соратників Трампа з Росією і можливого втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року.

53-річний Дерипаска був в числі семи російських олігархів, щодо яких персонально та на їхні компанії в 2018 році були введені санкції Міністерством фінансів США. У відомстві заявили, що діяли у відповідь на «зловмисні дії Росії в усьому світі», включаючи широкомасштабну кампанію втручання у вибори в США в 2016 році і кібератаки. Представники Міністерства Фінансів США зазначили тісні зв’язки Дерипаски з Кремлем, заявивши, що він діяв «від імені . . . високопоставленого чиновника російського уряду», тобто Путіна, і в різних випадках стверджував, що діє від імені уряду РФ.

Цьогорічна спроба Дерипаски звільнитися від санкцій США, введених в 2018 році, зазнала невдачі в федеральному суді. Він оскаржив своє включення в звіт Міністерства фінансів про російських олігархів, заявивши, що звинувачення засновані на чутках і інсинуації і що санкції завдали йому фінансових збитків, відповідно до його позовом, поданим до окружного суду США у Вашингтоні.

У червні окружний суддя США Аміт Мехта відхилив позов, виявивши, що у міністерства фінансів є достатні підстави для свого рішення і що у бізнесмена немає правоздатності або доказів, що підтверджують деякі з його вимог.

Уряд США в 2019 році зняв санкцій з деяких компаній, пов’язаних з Дерипаскою, після того, як він зменшив свої частки володіння, але Сполучені Штати зберегли санкції відносно самого бізнесмена. Як повідомляє Financial Times, в січні 2020 року в листі юристам Дерипаски Міністерство фінансів США обґрунтувало санкції, пославшись на повідомлення про те, що Дерипаска допомагав Путіну відмивати гроші.

Департамент по Управлінню контролю за іноземними активами пише, що в 2016 році Дерипаска «визначений в якості однієї з осіб, що мають активи і відмивають кошти від імені президента Росії Володимира Путіна». Як повідомляється, бізнесмен скасував лістинг на IPO компанії «Газ», щоб приховати відмивання грошей Путіним.

Яку роль зіграв в президентських перегонах в США в 2016 році Дерипаска, залишається одним з головних питань розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера III про втручання Росії у вибори у США. Але питання правосуддя США до Дерипаски не обмежуються тільки 2016 роком.

Міністерство фінансів США заявило, що: «Дерипаска знаходиться під слідством у справі про відмивання грошей і звинувачується в загрозі життю конкурентів, незаконному прослуховуванні телефонних розмов з державним чиновником і участі в здирництві та рекеті».

Наслідки обшуків передбачити поки дуже складно. Вони можуть стосуватися і лобістів Дерипаски в США, і питань власності і управління алюмінієвими заводами в Росії, і навіть самої верхівки російської влади. Як би там не було, щоб уникнути ситуації, при якій офіційна влада США могли б видати ордер на затримання російського олігарха Олега Дерипаски в Австрії, бізнес-джет Gulfstream G550 (бортовий номер EI-EGO), який йому належить, імовірно з бізнесменом на борту вилетів з Відня і вже приземлився в московському аеропорту Внуково.

Цікаво те, що на своєму шляху бізнес-джет обійшов територію Білорусії, віддавши перевагу для прольоту повітряному простору над Литвою і Латвією. 

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Ексклюзив Кримінал

Ігор Марі: брехун та “аватар” на службі киян!

З 2014 року ми спостерігаємо за тим, як Марі Ігорю Владиславовичу вдається уникати покарання за досить серйозні вчинки. І на більшість звинувачень Марі відповідає перекручуванням фактів або просто відвертою брехнею. Він впевнено себе поводить, адже вірить що Кличко відмаже його в будь-якому разі.

І ось нарешті, 21 жовтня 2021 року співробітники прокуратури Солом’янського району Києва оголосили Марі про підозру за ч. 3, ч. 4 та ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Ми звикли до перекручувань інформації Марі і ось маємо чергову риганину:

У муніципальній варті Києва розповіли, що про підозру у скоєнні злочину отримав її діючий керівник Ігор Марі. Однак у 2019 – 2020 роках він не був очільником відомства та не ставив свої підписи під документами про закупівлю.

Підозра стосується закупівлі взуття для 600 муніципалів нібито за завищеною ціною. Однак, представники об’єднання пишуть на своїй сторінці в Facebook, що згаданий тендер проводився через систему Prozorro відповідно до закону “Про громадські закупівлі”. Після того як система визначила переможця торгів, вартість договору не змінювалася. Крім того, Ігор Марі не був підписантом договору, адже на той момент не мав відповідних повноважень.

Об’єднання має намір подати заяву про вручення підозри свідомо невинній особі, а також ініціювати позачергове засідання Київради з питань правоохоронної діяльності та муніципальної безпеки. Варта також закликала ЗМІ широко висвітлити ситуацію, що склалася.

Ми готові надати будь-які документи, акти, коментарі та пояснення. Відкритість, прозорість і підзвітність суспільству завжди були нашим головним принципом, і боятися нам нічого“, — заявила Муніципальна варта.

Ну що ж Муніципальна варта, ми вас почули і наразі пропоную більш детально розібратись чи не перекрутили інформацію знову:

1 «Ігор Марі у 2019 – 2020 роках не був очільником відомства та не ставив свої підписи під документами про закупівлю»;

2 «Ігор Марі не був підписантом договору»;

3 «свідомо невинна особа»;

4 «боятися нам нічого»;

А на справді як вам така хроніка подій?:

Марно намагаєтесь запевнити спільноту в тому, що Марі білий та пухнастий. Занадто багато свідків нечистоплотності цієї істоти перебувають у черзі дати Марі копака.

У 2014 році Ігор Марі мабуть вперше мав «присісти» за статтею 408 ККУ Дезертирство. Ця стаття, за нез’явлення на службу з відрядження, відпустки тощо, в умовах особливого періоду – передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Але Марі «відмазали». Цю ганебну історію розповіли ветерани, яким «пощастило» перебувати у АТО разом із Марі.

Як зазначають ветерани, майор Марі у формуванні батальйону участі не те що не приймав, а й всіляко намагався уникати. Потім зачекав допоки у червні батальйон повністю розгорнеться у зоні проведення АТО. Та лише через три тижні, з’явився у батальйоні із приписом на посаду офіцера по зв’язкам із громадськістю. За словами ветеранів, у ранкових нарадах участі не приймав, просинався занадто пізно та був абсолютно нікчемною людиною. Переважно «аватарив» та перебував у горизонтальному положенні, чим викликав обурення у воїнів, що приїхали захищати країну за покликом серця.

Через численні скарги бійців на пияцтво, бездіяльність та нікчемність Марі, його було призначено старшим на опорному пункті, де би він зміг проявити себе як порядний громадянин, офіцер, людина і навіть зміг би вчинити героїчний вчинок. Ан ніт, дзюзькі!

Приїхавши до ВОПу, Марі розмістився окремо від бійців у приватному будиночку. Під час обстрілів ховався у підвалі та з метою підняття бойового духу міцно пив «сміливу» воду, ймовірно «За перемогу!». Відомий випадок, коли під час наступу, бійці прийшли до Марі з проханням прийняти командування над двома рота, Марі героїчно… сциканув, сховався у підвалі та продовжив вживання спиртних напоїв. Зрештою бійцям набридло спостерігати за бездіяльністю нетверезого майбутнього «командувача» варти. Після чергового жорсткого вживання Марі, до ВОПу було викликано командування батальйону з вимогою прибрати нікчемного офіцера. Коли через три години хлопці увійшли до будинку то побачили ганебну картину – Марі лежав у кімнаті важко п’яний. Поруч із Марі лежав табельний ПМ, в кімнаті були зібрані хутра та ікони, ймовірно з сусідніх будинків. Автомат Марі взагалі валявся у іншій кімнаті. Але Марі в черговий раз пощастило. На момент його ганебної відправки до батальйону, поруч із опорним пунктом було поранено бійця і Марі отримав завдання доправити пораненого до шпиталю. Таким чином замість набуття ганебного статусу аватар, Марі ледь не став героєм-рятувальником. Ледь медалі не отримав, коли намагався одного разу «замутити» нагороду через батальйонного писаря Колумбета (свого майбутнього кума) але командир батальйону дізнався та знищив нагородні листи. 

В той час Марі заборонили вивозити із зони проведення АТО ікони, але у 2015 році, вже у Винниці одну з тих ікон впізнали у подарунку, що Марі подарував майбутньому депутату Максиму Борозинцю. Борозинець до речі й підштовхнув Марі до створення громадських організацій на кшталт афганським і Марі почав мастирити лижі до Києва. На початку серпня в черговий раз відпросившись у командира батальйону, виїхав до Києва та забув про свій батальйон. Повертався до Донбасу вже із волонтерами та піарився на фоні волонтерської допомоги, при тому, що був офіцером 12 батальйону. Тим часом термін відрядження закінчився, але Марі навіть і не збирався повертатись до побратимів. Начальник штабу батальйону викрив відсутність Марі та повідомив про потенційне дезертирство відділ служби правопорядку міста Маріуполь. ВСП Маріуполя надіслало запит до Києва. За фактом викриття відсутності «героя», командування батальйону викликали на «опитування». І на жаль Марі відмазали. Вже у 2020 році, командир батальйону виконуючи обов’язки директора комунального підприємства «Муніципальна охорона» почав сильно заважати Марі заробляти на ветеранському підприємстві. Марі пішов на безпрецедентний крок – використовуючи вартових, що працювали ще й у Кп, оголосив комбату НЕДОВІРУ нібито від всього трудового колективу, хоча реально більшість працівників підприємства навіть не розуміла в чому справа. Бойовому офіцеру в обличчя викрикували брудні слова вартові, яких підговорив Марі. Командир батальйону звільнився.

У 2015 році Ігор Марі мав «присісти» вже вдруге за статтею 262 ККУ Викрадення, привласнення, або заволодіння зброєю шляхом шахрайства –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Під час обстрілу згорів намет, у якому перебували службові та особисті речі Марі. Командуванню Марі доповів, що окрім особистих речей, у наметі згорів ще й його табельний пістолет Макарова. У командира батальйону знов з’явився головняк через Марі. Пізніше, вже після АТО, Марі зізнався при свідках, що привласнив собі той «згорівший» ПМ.

У 2015 році Ігор Марі мав «присісти» вже втретє за статтею 185 ККУ Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, – карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк за крадіжку підвісного човнового двигуна:

На фото бачимо Toyota Prado, у якій за кермом Ігор Марі, у багажнику лежить вкрадений двигун. Марі знав, що охоронники є ветеранами АТО, але все одно почав давити цих людей! Марі є небезпечним і цей факт ми бачимо на відео.

Власник підвісного двигуна, написав заяву за фактом крадіжки до поліції, але Ігор Марі знову зміг уникнути покарання завдяки зв’язкам у поліції. Потерпілий забрав заяву за якої причини не відомо.

До речі, у своєму відеоролику Золотухін розповів про те, як у 2015 році, Марі вимагав хабар у розмірі 20 тисяч гривень за вирішення питання поховання у Києві вбитого снайпером командира добровольчого батальйону. Навіть важко уявити, якими людськими якостями наділений Марі, якщо він намагається заробляти на загиблих.

Якось звик Ігор Марі до «шари» і до того, що все йому сходить з рук, тому й відповідно розпустився.

Про один з прикладів «шари» зазначено у статті: «Есть такая профессия» – квартиры получать

http://obkom.net.ua/articles/2007-08/23.1035.shtml

У статті йдеться про корупційні діяння високопосадовця, який обіймаючи посаду заступника міністра оборони та голови комісії по контролю за розподілом житла «замутив» квартиру своєму сину – старшому лейтенанту Ігору Владиславовичу Марі…

23 января 2007 года Комиссия МОУ по контролю за распределением жилья под водительством нашего героя утверждает список получающих в жилье в том самом новом доме по Бориспольской, 26-В. И в нем под номером 8, среди заслуженных и имеющих 15 и более лет выслуги, значится… да-да, старший лейтенант Игорь Владиславович Мари (выслуга которого составила 7 лет – 5 из них курсантом и 2 офицером)!

Цікава історія про участь вартових у рейдерстві господарського ринку поруч із станцією метро «Харківська». Під час тривалого протистояння, підприємці дізнались, що серед купи рейдерів є люди, що входять до громадського формування «Муніципальна варта» і згуртувавшись прийшли під КМДА висловити недовіру Марі, як очільнику варти.

Посилання на інтернет ресурс: https://darn.kyivcity.gov.ua/news/19895.html

На фото бачимо Марі, якого Куявський виштовхнув до «електорату» відбріхуватися. На мітингу із вручення недовіри до Марі та представників «Муніципальної варти», горе-атошник Марі пообіцяв Дарничанам розібратись із всіма представниками варти, що приймали участь у «віджимі» ринку, звільнити винних та у подальшому більш прискіпливо підходити до підбору кадрів… Але, як показала подальша практика, в черговий раз «скривдив електорат» призначивши рейдерів керувати вартою Дарницького району і навіть створив для них цілий відділ у Кп Муніципальна охорона.

Іноді у людей терпець не витримує і вони вирушають дати ляпаса авантюристу Марі. Йдеться про махінації та втручання у процеси отримання земельних ділянок.

http://force-news.com/simyi-zagyblyh-pokazaly-chervonu-kartku/ 

19 березня 2018 року, в приміщенні КМДА мали відбутись чергові загальні збори Ради ветеранів АТО м. Києва. Головною метою зібрання було винесення недовіри керівному складу Ради. Однак більшості ветеранських організацій про «загальні збори», Марі та його молода команда, так і не повідомили.

Натомість переважну більшість присутніх складали члени «Муніципальної варти», створеної нинішнім керівником ради – Ігорем Марі.

Саме ці члени варти зробили все можливе для того, аби до зали проведення засідання Ради більшість незадоволених діяльністю Марі не змогли потрапити. Дехто з незапрошених ветеранів, а також члени сімей загиблих все ж змогли потрапити до приміщення та завдяки цьому спланованого вигляду одноголосної підтримки Марі та його Раді не відбулось. А згодом навіть дійшло до штовханини. Оскільки керівництво ради ветеранів відмовило присутнім, які не погоджуються з позицією ради, висловити свою думку.

Після сутички, дружинам та матерям загиблих бійців все ж таки надали можливість виступити. Однак почувши критику, голова ради Ігор Марі навіть спробував відібрати мікрофон в матері загиблого бійця.

Через велику повагу до дружин та матерів загиблих бійців, Марі тримає руку у кишені.

З рештою засідання закінчилось ні чим. А легітимність ради досі залишається під питанням.

Під час засідання ради ветеранів, Марі отримав найвищій знак «пошани» від суспільства – НЕДОВІРУ від дружин та матерів загиблих бійців.

У 2021 році, ветеранам АТО набридло спостерігати за бездіяльністю Марі у Раді ветеранів. Група правильних членів Ради пішла до мера міста обговорити питання винесення НЕДОВІРИ голові Ради Ігорю Марі та переобрання голови Ради ветеранів. В ході розборок по «лежачому на посаді» голові Ради, було викликано Куявського та самого героя-атошника. До Марі було висунуто вимогу прозвітувати про результати діяльність Ради, про фінансові витрати тощо. Звіту ми не побачили й досі (на дворі вже закінчується жовтень), що свідчить про організаторські здібності Марі, що натягнув на себе занадто багато функцій по вирішенню питань ветеранів, а по факту не витягує й одну Раду ветеранів.
З метою уникнення принизливого сходження з ветеранського олімпу, Куявський порадив Марі швидко написати листа меру з проханням ліквідувати Раду ветеранів, через нібито вже виконані основні завдання Ради, для виконання яких її створювали, а саме: створено КБУ, надані місця ветеранам АТО у КП «Муніципальна охорона», діє ГФ «Муніципальна варта», працює ветеранська організація ГО «міська спілка ветеранів АТО», районні ветеранські спілки, ПРАЦЮЮТЬ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНІВ ТА СІМЕЙ ЗАГИБЛИХ.

З огляду на постійну практику Марі щодо викручування фактів пропоную запитати ветеранів та обов’язково дружин і матерів загиблих бійців – чи дійсно виконані основні завдання Ради? Чи є необхідність у відновленні функціонування Ради ветеранів, але вже без «лежачого на посаді» керівника Марі?

Безвідповідальність, що межує із злочином: Ігор Марі намагається вирватись у чемпіони з порушень ПДР та керування транспортним засобом у нетверезому стані.

Марі здебільшого, післяобідній час проводить на тренувально-оздоровчій базі Кп Муніципальна охорона, що розташована неподалік траси Київ-Бориспіль. Мангал, більярд, камін, віскі і день скінчився. Такий собі трудяга. Настає час виїжджати до Києва і добре, коли під боком є тверезий водій.

https://censor.net/ua/video_news/3254614/patrulni_zatrymaly_kerivnyka_munitsypalnoyi_ohorony_kyyeva_mari_pyanym_za_kermom_ale_yiomu_vdalosya

10.12.2020 року приблизно о 00:20 патрульна поліція зупинила авто Land Cruiser Prado з номерним знаком 999М999, за кермом якого в стані алкогольного сп’яніння знаходився Марі Ігор Владиславович – керівник КП “Муніципальна Охорона” та голова Муніципальної Варти Києва.

Після сигналу поліції про вимогу зупинити авто, водій Марі Ігор Владиславович зробив коротку зупинку і помінявся місцями з пасажиром, після чого авто ще проїхало п’ятнадцять метрів.

На вимогу поліціянта пред’явити документи для встановлення особи та складання протоколу згідно ст. 130 КУпАП України (керування транспортним засобом у нетверезому стані), водій почав брехати, що не керував автомобілем та підставляти іншого члена Муніципальної Варти Києва, стверджуючи, що в його авто є відеореєстратор на якому є запис, який спростовує докази поліції.

Також Марі у грубій формі відмовився пройти тест на драгері та освідування у медичному закладі, чим і підтвердив підозри поліціянтів, щодо його стану під час керування автомобілем.

28.12.2020 року суддя Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М. розглянувши матеріали справи (довідку, яку купив Марі у лікаря нарколога), які надійшли від УПП ГУ НП в місті Києві про притягнення до адміністративної відповідальності Марі І.В., виправдав правопорушника.

Марі І.В. замість відео з відеореєстратора свого автомобіля, “яке начебто спростовує докази поліції”, надав висновок лікаря про огляд на стан його сп’яніння, який проводився 10 грудня 2020 року о 7 годині 50 хвилин у лікаря нарколога КМНКЛ Соціотерапія, який згідно з висновком №006909 ознак наркотичного (алкогольного) сп’яніння станом на 10 грудня 2020 року 07 годин 50 хвилин не виявив.

Фінал чергової ганебної їзди Ігоря Марі у нетверезому стані:

Пізніше по цієї справі у суді від людини чекали заявленого відео з салону Тойоти, яке б мало слугувати доказом того, що Марі не перебував за кермом, ан ніт. Дзюзькі.

Марі в черговий раз купив довідку про нібито тверезий стан та надав її до суду і таким чином, в черговий раз відмазався від покарання.

Чому в черговий раз?

2016 рік:

2017 рік:

2019 рік:

2020 рік:

2021 рік:

Виходячи з кількості тільки зафіксованих правопорушень, можна зробити висновок, що Марі є людиною ВКРАЙ БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОЮ та, як наслідок, НЕБЕЗПЕЧНОЮ.

Ні, це не стоп-кадр чесного поєдинку на рингу. Це ганебна історія про черговий аморальний вчинок Марі.

На тренувально-оздоровчій базі Кп Муніципальна охорона, як зазвичай, після обіду зібралась група вартових. Того дня приїхав гість переговорити із Марі. Фінал – вертикальний відкритий моббінг, акт якого ще й один з вартових фільмував на телефон. Кажуть, що наприкінці розмови, гість навіть відчував приставлений до спини ніж.

Виказати аморальність діянь Марі не вистачає слів.

Марі витворяє що тільки забажає, адже впевнений, що його врятує мер та знайомі дяді з поліції. І так вже відбувалось кілька разів.

Але всім відомо – БЕЗКАРНІСТЬ породжує РЕЦИДИВ!

Якого ще вчинку чекає мер від Марі, за для того аби нарешті прийняти єдине правильне рішення позбутися цього непорозуміння?

Не вже Марі нарешті «присяде»?

Categories
Авторське ОРДЛО Росія Світ

Росія взяла в заручники місію ОБСЄ на Донбасі

Безпрецедентна провокація російських спецслужб

Мовою оригіналу:

Россия взяла в заложники миссию ОБСЕ на Донбассе чтобы обменять их на взятого в плен российского офицера Андрея Косяка.

Беспрецедентная провокация российских спецслужб – сегодня в Донецке и Горловке оккупанты захватили сотрудников специальной мониторинговой миссии ОБСЕ, и запретили им выход за пределы места проживания. СММ ОБСЕ обеспечивает контроль за ситуацией на линии фронта согласно Минских соглашений. Украинская делегация в Трехсторонней контактной группе справедливо осудила это нападение как «международный терроризм». Ждем реакции президента и МИД, это преступление по сути уничтожает Минские соглашения.

Россия выдвинула условие Украине: если мы хотим освободить наблюдателей ОБСЕ, Украина обязана немедленно освободить гражданина РФ, офицера 6-го мотострелкового полка ВС РФ Андрея Косяка, который был взят в плен во время разведки украинских позиций 13 октября в районе Золотого. Оккупанты заявляют абсурдные вещи, что российский офицер Косяк имел документы Совместного центра контроля и координации – СЦКК, и потому ОБСЕ обязана за него отвечать..

Разумеется, никаких прав вести разведку и заходить на украинские позиции у Косяка не было, разумеется, ОБСЕ не несет никакой ответственности за происшедшее, поскольку не имеет никакого отношения к самостоятельным действиям российских военнослужащих на фронте, к выдаче им каких-либо документов.

Никаких оснований для освобождения Косяка нет. Полномочия СЦКК сама Россия фактически уничтожила в декабре 2017 года, тогда Россия заявила о выходе из СЦКК. В СЦКК от РФ остались представители оккупационных войск «ЛДНР», полномочия которых Украина не признает и стороной переговоров не считает. Поэтому все «документы СЦКК» от оккупантов для Украины ничтожны. Если Косяка отпустить – то завтра россияне нацепят на всю свою армию синие повязки своего СЦКК и будут требовать не стрелять и не брать в плен.

Украина не может признавать любые решения «ЛДНР» и любые их документы. Косяк должен сесть в тюрьму – тем более, что Россия незаконно захватила в заложники свыше 400 украинских граждан, над которыми издеваются в тюрьмах и подвалах.

Это терроризм и шантаж, который еще раз показывает – никакого мирного решения войны на Донбассе не существует, попытки «заглянуть в глаза» и мириться любой ценой воспринимаются Путиным как слабость руководства Украины. РФ терроризирует не международных посредников – это прямое давление на президента Украины, чтобы выбить новые уступки и заставить Украину признавать решения оккупантов.

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Росія

Патріотично плановий “дебіл”

Прибуло у полку путінських «хворобливих мрійників»… «Росія вичерпала час і соціальні ресурси інерційного розвитку. Настає час Великих Рішень і Великих Проектів», – пише у своєму опусі, опублікованому на шпальтах «Парламентської газети», головний ідеолог міноборони РФ Андрій Ільницький. Радник Шойгу запропонував перейти до самодержавства і планової економіки.

«Цивілізований світ в найближчі роки звалиться «в кризове піке» і може зануритися в хаос, але Росія має шанси вистояти і стати одним з лідерів XXI століття, якщо перейде до самодержавства, посилить державний контроль над усіма сферами і поверне елементи планової економіки».

«Модель “Росія майбутнього”» – це народна імперія, заснована на принципі «самодержавства», – пише Ільницький, обумовлюючи, що мова йде не про відродження монархії, а про якесь «істинне народовладдя», де росіяни на чолі з сильним государем «самі себе тримають через сильне місцеве самоврядування».

Ідеологія Великого Проекту, на думку радника Шойгу, повинна включати «перехід на мобілізаційну економіку і часткове закриття від глобального світу, який розпадається». Держава в цій моделі «бере під свій контроль економічний, інформаційний і географічний простір країни», а також грає «вирішальну лідерську і організуючу роль».

Також, черговий​ путінський казкар передбачає у своєму опусі повернення до елементів планової економічної системи. Зокрема, на думку Ільницького, необхідний «єдиний господарський план країни», який буде служити «ключовим організуючим елементом відродження і перевтілення вітчизняної економіки».

Крім того, необхідна відмова від політики «мегаполісної урбанізації» – вона, мовляв, суперечить російському «культурному коду». Росія повинна являти собою «рівномірно заселену і малоповерхову країну».

Ще пропонується провести націоналізацію еліт за принципом «хто не з нами, той проти нас» з можливою конфіскацією власності.

«Залізна завіса», «Сильний государ», «тотальний контроль», «Народна Імперія»…

Складається враження, що черговий хворобливий мрійник брав ідеї для своєї творчості у романах «Третя імперія» Михайла Юр’єва, книгах Романа Злотникова, Вадима Давидова і навіть «Вибраковці» Олега Дівова. «Стан нашої армії і ВПК, високий рівень продовольчої безпеки, тисячолітній історичний досвід, а головне – освіченість, мудрість, пасіонарність і навички мобілізації, властиві російському народу, дають Росії історичний шанс», – пише Ільницький у повному відриві від реалій Росії сьогодення. Стан «армії та ВПК» Росії, з її «осіннім літакопадом» та штучними екземплярами нової військової техніки для прогонів по Червоній площі, дійсно «вражає». Рівень освіти, завдяки «оптимізації» падає з кожним випуском, а про продовольчу безпеку країни, коли тема «подорожчання борщу» присутня у публічних розмовах перших осіб країни, мабуть краще взагалі мовчати.

Закликаючи до «великих рішень», автор критикує концентрацію населення в мегаполісах, в тому числі і в Росії. Для вирішення цієї проблеми Ільницький переказує тези Сергія Кужугет Огли Шойгу про будівництво в Сибіру декількох міфічних нових великих міст з чисельністю населення до мільйона чоловік. Ці міста, на думку автора, можуть стати «науково-промисловими і економічними центрами», привабливими для співвітчизників з ближнього і далекого зарубіжжя і особливо – для молоді. Але, цілком очевидно, що міст в Сибіру досить, і вони вимирають і руйнуються, так само як і інші «нестолиці» Росії. Так навіщо потрібно будувати нові міста? Для того щоб вкрасти побільше на будівництві? Хто їх буде заселяти? Хто із співвітчизників повернеться «з ближнього і далекого зарубіжжя»? Дурні закінчилися…

Автор цього «патріотичного дороговказу» в період з 2012 по 2014 роки послідовно обіймав посади: керівника (в ранзі міністра) Головного управління внутрішньої політики та взаємодії з муніципальними утвореннями Московської області, потім – заступника голови Уряду Московської області з соціальних комунікацій (роботі з громадськістю), після чого в 2015 році став радником міністра оборони РФ. А до цього був керівником Департаменту по роботі з прихильниками партії «Єдина Росія» і громадськими об’єднаннями. Тобто, іншими словами, – професійний чиновник та піарщик режиму Путіна, що входить в число керівників «Єдиної Росії», який працює нині на Міністерство оборони. Але є невеликий казус – з тих же відкритих джерел можна дізнатися і інше: Ільницький закінчив «Московську школу політичних досліджень» (Московську школу громадянської освіти), визнану сьогодні у РФ «іноземним агентом».

Крім того, цей «патріот» працював топ-менеджером в «Відкритій Росії» Ходорковського! Що це? Вміння «перевзуватися на льоту» чи робота глибоко законспірованого в минулому «агента режиму під прикриттям»?

Хоча на якість цього чергового «утопічного опусу» кремлівської агітаційної машини розуміння суті персони Андрія Ільницького ніяким чином вплинути не зможе. Маячня – вона і є – маячня… 

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Росія

Страхи Кремля. Україна, США та інші країни НАТО проводять військові навчання Rapid Trident-2021

В районі міста Яворів Львівської області, 20 вересня, почалися спільні військові навчання України з США та іншими країнами НАТО. Маневри Rapid Trident-2021 будуть проходити до 1 жовтня, в них візьмуть участь близько 6000 солдат з 15 країн.  

Видно така багатонаціональність і кількість задіяних учасників Rapid Trident-2021 викликали чергову хвилю паніки в Кремлі.

Не змусили себе чекати їх чергові фейки і дезінформаційні страшилки про американських «Рембо» на українських землях і їх загрозу для росіян. Подібну маячню поширюють багато російських ЗМІ і іноземні видання афілійовані з російськими спецслужбами. 

Наприклад, одне з чеських видань написало, що військові навчання Rapid Trident проводяться з метою провокування Росії і спрямовані на підготовку країн-учасниць до спільних дій у разі можливого сценарію боротьби з Росією. Що це як не паніка і страх? Кремлівським мужам з їх закривавленою совістю і честю, скрізь і всюди ввижаються загрози і вороги.   

Самі російські фейкомети не помічають, з яким посилом їх матеріали – в них чітко проглядаються слабкості і страхи «великой Рассии».

Чому Москва в такій паніці? Чому висвітлює чергові навчання як «загрозу міжнародному миру» і провокацію по відношенню до РФ.

Перше – гібридні нападки. Росія не впевнена у своїй військовій могутності. Зайти на територію це одне, а ось утримати її – це зовсім інший, складний етап. Росіяни до цього не готові, вони готові тільки до гібридних нападків – адже фейки і дезінформація одне з улюблених занять російських пропагандистів.

Друге – глобальні геополітичні амбіції. Москву не просто лякає, а приводить в жах партнерство Києва і Вашингтона. Для Києва – це суттєва підтримка могутньої країни в збереженні миру, для Москви – це загроза сильної світової держави, як у військовому аспекті так і політичному, і не варто забувати про санкції, які сильно вдарили по кремлівській еліті.

Третє – таке не прощається. Українська земля, український народ ніколи не пробачить агресію РФ в Донецькій, Луганській областях і в АР Крим. Ворога, який вбиває, гвалтує, знищує те, що тобі дорого, пробачити не можна. Такого ворога потрібно винищувати, вбивати, ізолювати.

Четверте – Росія не вміє уживатися із сусідами, Росія не вміє дружити, у Росії немає партнерів.

Росія вміє наживати ворогів, захоплювати території і доводити їх до жебрацтва та екологічних катастроф, для Росії люди витратний матеріал (і не важливо свої це або чужі). Росія не має ні друзів, ні партнерів, навколо кремлівської верхівки можна побачити тільки прислужників, лизоблюдів і поплічників. Але ніяк не лідерів сусідніх країн.

Чорт, як приємно коли в Кремлі такий переполох. 

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Авторське Росія

Євгеній Пригожин фінансує глорифікацію тероризму

Як я й прогнозував, колишній ув’язнений за розбій радянським судом Євгеній Пригожин отримав своє представництво у Державній Думі Росії на виборах, що пройшли в останні вихідні. Голова партії «Родіна» Олексій Журавльов за підсумками обробки 100% протоколів переміг на виборах у Держдуму, набравши 52,26% у Тамбовській області в одномандатному окрузі №177. Про це свідчать дані на інформаційному табло Центральної виборчої комісії Росії.

Інвестор і власник групи найманців Вагнера Євгеній Пригожин раніше «придбав» партію «Родіна» та вів своїх посіпак під її стягами у законодавче зібрання Санкт-Петербурга. Зокрема, до передвиборчих списків партії в Санкт-Петербурзі потрапили Максим Шугалей, який проводив у Лівії зустрічі з сином Муамара Каддафі в інтересах Пригожина, був заарештований і провів два роки в лівійській тюрмі, а також співачка Тетяна Буланова.

Одразу після завершення голосування Максим Шугалей заявив журналістам підконтрольних Пригожину онлайн-медіа про зловживання й порушення на виборах, через які він втратив лідерство на своєму окрузі, яке нібито мав за результатами екзитполів.

Політтехнологи Євгенія Пригожина скористалися практикою, яка була напрацьована партією «Слуга народа» на виборах до українського парламенту. За кілька днів до виборів у Санкт-Петербурзі, де балотується Максим Шугалей, провели кілька показів художнього фільму «Шугалей-3. Повернення», прем’єра якого відбулася три тижні тому.

Цей фільм про повернення Максима Шугалея до Лівії, де він знову нібито потрапляє в полон до різних озброєних угруповань, і врешті-решт зустрічає найманців Вагнера, які його звільняють, став частиною передвиборчої кампанії партії «Родіна».

Українським глядачам не варто дивитися цей фільм з огляду на переповненість пропагандистськими штампами та несмак. Тим більше, я вже зробив це замість них. І хотів би привернути увагу лише до одного кадру з цього фільму тривалістю менше однієї секунди.

За сюжетом фільму Шугалей та його перекладач Самер Суейфан учергове потрапляють у полон до озброєної групи бойовиків на території Лівії. З’ясовується, що ці бойовики переметнулися «під знамена терористичної організації ІДІЛ». Ватажок бойовиків наказує негайно вбити росіян Шугалея та Суейфана.

Однак у цей момент на бойовиків нападають невідомі та зчиняється хаотична стрілянина, в якій Шугалею та Суейфану вдається втекти від вірної смерті. Під час бою до об’єктиву камери й потрапляє шеврон на рукаві бійця атакуючих на фото вище. Усіх бойовиків убивають…

Після цього на місце події приїздять нібито англомовні американці й констатують, що осередок терористів був знищений силами Халіфи Хафтара, що їх нібито дуже розчаровує.

Наратив сценариста Володимира Ізмайлова та режисера Михайла Вассербаума зрозумілий. Полягає він у тому, що всі терористичні угруповання на території Лівії нібито утримуються урядом США. В той час як доблесні бійці фельдмаршала Халіфи Хафтара знищують їх, звільняючи свою країну.

Очевидно, що шеврон на рукаві бійця, який атакує осередок терористів у фільмі «Шугалей 3. Повернення», був показаний не просто так, а з певним сенсом і меседжем. Як виявилося, цей шеврон є ознакою приналежності до батальйону під назвою «Тарік ібн Зіяд», який воює на боці сил фельдмаршала Халіфи Хафтара, що очолює так звану Лівійську національну армію (ЛНА). Батальйон має свою фейсбук-сторінку, де можна в деталях розгледіти емблему, вміщену на шеврони його бійців.

Цікаво, що ще в листопаді 2016 року Держдепартамент США запровадив санкції проти трьох ватажків ІДІЛ: Абдулли Ахмеда аль-Мешедані, Басіла Хассана і Абделіла Хіміча. Третій терорист також відомий як Абу Сулейман аль-Фарансі. Він керував «зовнішніми операціями» ІДІЛ. У 2015 році Абделіл Хіміч (він же аль-Фарансі) і створив так званий батальйон «Тарік ібн Зіяд». Це терористична мережа, що включала свого часу до трьохсот людей. Крім того, Абделіл Хіміч міг бути причетним до терактів у Парижі 2015 року і до вибухів у Брюсселі в березні 2016 року.

Відтоді назва «Тарік ібн Зіяд» використовувалася різними терористичними угрупуваннями на територіях, що підконтрольні «Талібану», Халіфі Хафтару, а також інших ісламських країн. За даними моніторингу телеграм-каналів, що мають стосунок до головного розвідувального управління міністерства оборони Росії, ця назва є знайомою як партнерам Пригожина з ГРУ, так і співробітникам його медіаплатформи РІА «ФАН».

Через пів року після накладення американських санкцій на засновника батальйону «Тарік ібн Зіяд» стало відомо про ліквідацію в іракському Мосулі ватажка цього батальйону Абдула Каріма ар-Русія на прізвисько Абу Самір. Цей ватажок виявився (сюрприз-сюрприз) вихідцем із Росії.

Про удар іракської авіації в Мосулі, який знищив шістьох іноземців — ватажків терористичної організації «Ісламська держава» включно з росіянином-терористом, повідомив телеканал Al Sumaria з посиланням на іракську розвідку.

В лютому 2020 року, коли російська присутність у Лівії стала масштабнішою, російські медіа повідомили, що батальйон «Тарік ібн Зіяд» зі складу Лівійської національної армії (ЛНА) фельдмаршала Халіфи Хафтара, ймовірно, прийняв на озброєння бронетранспортери «Титан-DS»(Titan-DS), які виробляються компанією Inkas Vehicles (ОАЕ). За даними Jane’s Defence Weekly, 4 лютого 2020-го компанія розмістила на своїй фейсбук-сторінці фотографії, на яких ідентифікуються як мінімум три бронемашини, з вигляду схожі з «Титан-DS». Логотип батальйону був розміщений капоті і дверях бронемашини.

А вже у листопаді 2020 року, після того, як протягом десяти місяців літаки, підконтрольні головному розвідувальному управлінню міністерства оборони Росії, здійснили більше ста рейсів, доставляючи зброю військам Хафтара з Об’єднаних Арабських Еміратів, пригожинське РІА «ФАН» і зовсім стало піар-агенцією для батальйону «Тарік ібн Зіяд», розміщуючи пресрелізи про їхні успішні навчання і бойову готовність. Кожен охочий може знайти десятки матеріалів про цей батальйон на сайті РІА «ФАН» Євгенія Пригожина.

Тож підтверджується факт, що шеврон цього батальйону з’явився у «передвиборчому» фільмі Максима Шугалея не просто так. Група Вагнера Євгенія Пригожина давно й тісно співпрацює з підрозділом «Тарік ібн Зіяд», представники якого перебувають під санкціями США як терористи і з яким воює іракська армія, тісно пов’язана з американською. Фактично Пригожин бере участь у підтримці тероризму, звинувачуючи в цьому самому американську сторону за допомогою своїх фільмів. Однак постійне бездумне марнославство крадія з вісімдесятих не дає приховувати цей факт. Його обов’язково слід прорекламувати у фільмі, показавши шеврон. 


Джерело.

Categories
Авторське Росія

Путін й історія: небажання осягнути і прийняти

Відомий широкому загалу своїми псевдоісторичними байками Володимир Путін, той, що за сумісництвом ще й президент Росії, нещодавно видав ще одне підтвердження власного «історичного професіоналізму».

Під час бесіди з тверським губернатором Ігорем Руденєй Путін висловився з приводу вбивства святителя Філіпа (Количева) Малютою Скуратовим. На думку Путіна, головний опричник Скуратов не має ніякого відношення до вбивства святителя Філіпа. Можна було б вважати цю тезу Путіна невдалим жартом історика-любителя, якби він і потім, у подальшій розмові, не акцентував увагу на своєму ствердженні.

Нові подробиці від «гуру історії» про те, чи їхав Малюта повз Тверського Отроча монастиря чи не їхав, заїхав в нього або не заїхав – вже не залишають місце для жарту.

Путін лише підтвердив своє амплуа «історичного фантазера», яке вже неодноразово доводив своїми «псевдоісторичними» опусами.

Своїм ствердженням Путін відкидає думки з приводу вбивства святителя Філіпа всіх серйозних істориків Росії і Руської Церкви від Карамзіна і Дмитра Ростовського, до Руслана Скриннікова і Антона Карташова.

Наполягаючи на своїй викривленій історичній правді, «довічний» лише доводить те, що і всі інші його «оригінальні» або в дусі історії КПРС історичні судження мало чого варті.

Для тих росіян, кому «пощастило» жити у часи нескінченного правління Путіна, важливо, однак, те, що це судження – не безневинна дурість. Це чергова спроба «підмінити» та переписати історію Росії.

«Підігнати» історичні факти під таке необхідне владі Кремля імперське кліше. Це свідома спроба «відбілити» вбивць. Змінити ставлення простих росіян до сотень тисяч жертв Опрічного терору. До самого терору того часу, який змусив Олександра II викреслити фігуру Івана Грозного зі списку героїв Росії на пам’ятнику до її Тисячоліття.

Кривавий кат Малюта Скуратов, який був огидний росіянам XIX століття, став для Путіна героєм, заради звеличення якого він наполегливо фальсифікує історію самим явним чином.

Безперечно, кожен має право на власну думку з приводу того чи іншого історичного факту або події. Але публічні висловлювання президента країни виходять за рамки «власної думки». Це вже провладна лінія, спрямована на тотальне фальшування історії.

Російська влада вже звично використовує таку «історичну політику» як останній інструмент для політичної мобілізації населення і підтримки рейтингів першої особи.

В цьому немає нічого скільки-небудь нового для пострадянської політики Росії, принаймні з середини десятих років XXI століття. Подібного роду практики «історичної політики» в принципі характерні для будь-яких держав, що вибудовують свої пантеони героїв і коригують національну історію відповідно до політичної кон’юнктури, що може не збігатися зі «справжньою», доведеною фахівцями, історією та історичними пріоритетами інших країн.

Однак специфіка саме сьогоднішньої російської ситуації полягає в найвищому градусі політизації та міфологізації історичних сюжетів і агресивності історичної політики. Битва на полях пам’яті стає все більш запеклою.

Нещодавнє відверте «переписування» історії Другої світової війни, напередодні святкування 75-ї річниці перемоги у ВВВ та завершення Другої світової – тому яскравий приклад. Свідомі та відверто агресивні повторювання спроб брехливого режиму Росії проєктувати і підсилювати свої власні версії і сумнівні інтерпретації катастрофічних причин і наслідків тієї страшної війни викликають відразу не тільки у світової спільноти, а й навіть у власного народу.

Дуже цікава та важлива реакція провладних кремлівських ЗМІ на такі історичні опуси «бункерного історика». Кремлівські писаки надають таким байкам сенси, про які Путін навіть не підозрює.

Сказав – та й сказав. Але «перевернута» путінська байка-історія загибелі святителя Філіпа вже стала трактуватися як якийсь сигнал, адресований патріарху Кирилу і його ліберальному оточенню через нагадування про опального священнослужителя. Як завуальована порада Путіна патріарху Кирилу не оголошувати війну владі і не брати участь в «руйнуванні держави, яка є формою існування народу Росії».

У цьому конкретному випадку з «історичним професіоналізмом» Путіна не так важливо, що то було – помилка, хибна думка чи цілеспрямована брехня. Ми вже звикли до того, що Путіна, коли він плутає Північну війну з Семирічною, виправляють навіть діти.

Важливо те, що ЗМІ намагаються наділити «довічного» такою безпомилковістю, коли кожний звук, що видає з себе Путін, обов’язково повинен мати сенс чи хоча б бути якимось таємним знаком від «всебічно просвітленого гуру», що вперто вважає себе довічним керманичем цілої нації. 

Автор: Юрій Федоренко.