Categories
Без категорії

Чи має білоруська опозиція реальний вплив на ситуацію в країні?

Білорусь – одна з небагатьох країн, де бути опозиціонером означає наражати своє життя на реальну небезпеку. Тому опозиція у Білорусі не має і не може мати реального впливу. Навіть страйки на усіх промислових підприємствах, підкріплені масовими антилукашенківськими акціями на вулицях міст не змогли зрушити диктатора з крісла керівника держави. Фальсифікація виборів, СОБР, арешти, цілковите ігнорування позиції міжнародних партнерів допомогли Олександрові Лукашенку не тільки утриматися при владі, а й схоже, отримати її у довічне користування.

Фізично знищити опозицію та залякати тих, хто залишився – ось рецепт успіху від останнього диктатора Європи. А початок історії узурпації влади був таким.

https://cloud.enigma.club/chi-mae-biloruska-opozitsiya-realniy-vpliv-na-situatsiyu-v-kraini_09_24_2021_01_48_pm_70.jpg

Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко, колишній голова Центрвиборчкому і заступник голови Верховної Ради Віктор Гончар, його друг, бізнесмен Анатолій Красовський і оператор ОРТ, білоруський журналіст Дмитро Завадський. Ці обличчя мають снитися Лукашенкові до скону, і завдяки розправі над ними диктаторові вдалося залякати білоруську опозицію до такого ступеню, що протести проти свавілля влади в Білорусі виражаються розвішуванням білих і червоних шкарпеток на сушках для білизни.

Колишній міністр внутрішніх справ Білорусі і опозиційний політик Юрій Захаренко раптово зник в травні 1999 року, відтоді про його долю нічого невідомо.

https://gdb.rferl.org/815FD803-5C6D-4D80-B204-C2491CD14168_w1597_n_r0_st.jpg

Слідство у справі про зникнення Юрія Захаренка регулярно продовжують, але, як вважають правозахисники Олег Вовчак і Раїса Михайловська, влада лише імітує пошуки Юрія Захаренка. В опозиції вважають, що його зникнення – справа рук білоруського «ескадрону смерті», спеціальний підрозділ спецвійськ, який в кінці 1990-х років виконував накази про фізичне знищення найбільш впливових лідерів опозиції, начебто створений оточенням президента Лукашенка.

https://gdb.rferl.org/AC4CA7E1-ED18-4D60-8E50-4F8481AF526F_w1597_n_r0_st.jpg

У тому ж 1999 році, у вересні, в Мінську зник Віктор Гончар – білоруський опозиціонер, лідер тієї частини Верховної Ради Білорусі, яка не визнала розпуск Олександром Лукашенком (є президентом цієї країни з 1994 року) в 1996 році білоруського парламенту і продовжувала боротися за повернення країни до демократії.

Вважають, що захоплення і викрадення Віктора Гончара відбувалися за схемою, подібною до викрадення Юрія Захаренка. За даними розслідування активістів, в справі фігурував автомобіль одного з силовиків, а участь цієї особи в справі пізніше підтвердилася і повідомленнями про те, що для знищення Віктора Гончара був використаний «розстрільний пістолет» – табельна зброя, якою у Білорусі в той час виконували смертні вироки.

Уже через два роки суд визнав Віктора Гончара зниклим безвісти, а ось інформації про те, що в кримінальній справі про зникнення опозиціонера поставлена крапка, білоруське суспільство досі не має.

Бізнесмен Анатолій Красовський зник разом зі своїм другом Віктором Гончаром в той же день, 17 вересня 1999 року. Це сталося після того, як Гончар і Красовський відвідали лазню на вулиці Фабричній в Мінську.

Пізніше з’явилася версія, що Анатолій Красовський був не тільки другом Віктора Гончара, але й брав участь у фінансуванні низки опозиційних проектів. Зникнення Анатолія Красовського не розслідували так само, як і Віктора Гончара. Не допомогли і представлені слідству дані про те, що Анатолія Красовського також могли вбити з «розстрільного пістолета».

Доповідачі Парламентської асамблеї Ради Європи у 2004 році зробили висновок, що білоруські високопосадовці «можуть бути причетні» до справи про зникнення Гончара та Красовського.

https://gdb.rferl.org/DFEFF199-859C-4E8D-8770-157103F35711_w650_r0_s.jpg

Оператор ОРТ Дмитро Завадський зник в липні 2000 року. Він їхав у мінський аеропорт зустрічати колегу – Павла Шеремета, але не доїхав. Машину знайшли на стоянці аеропорту з витертими відбитками пальців, Дмитра в ній не було.

У березні 2002 року в справі про викрадення Дмитра Завадського були засуджені 4 людини – колишні співробітники спеціального загону міліції «Алмаз». Пізніше суд визнав Дмитра померлим, але тіло досі не знайшли. Пошукова справа Дмитра Завадського, як і справи про зникнення Юрія Захаренка, Віктора Гончара, Анатолія Красовського, не закрита, хоча і прогресу в пошуках немає.

Світло на таємничі події минулого частково пролив Юрій Гаравський, колишній боєць білоруського СОБРа. Він розповів, як були викрадені та вбиті опозиційні політики, які вимагали відставки президента Олександра Лукашенка 20 років тому. Навесні і восени 1999 року в Мінську зникли ексочільник МВС Юрій Захаренко, ексвіцеспікер Врховної Ради Білорусі Віктор Гончар та підприємець Анатолій Красовський, який підтримував опозицію. Гаравський стверджує, що їх викрали й убили бійці спеціального загону швидкого реагування внутрішніх військ МВС Білорусі. Серед учасників убивств був і сам Юрій Гаравський.

Таким чином, Лукашенко домігся від білоруської опозиції виконання ролі мовчазних статистів. Залякані та нездатні на реальний спротив диктатору – вони не становлять реальної загрози існуванню режиму Лукашенка.