Categories
Авторське Без категорії Ексклюзив Кібербезпека Корупція Кримінал ОРДЛО

Позиція СБУ щодо останніх подій навколо екссудді М.Чауса

Служба безпеки України не «викрадала» колишнього суддю Дніпровського районного суду м. Києва Миколу Чауса, а діяла в межах закону та своїх повноважень.

Нагадаємо: саме СБУ з травня 2021 року здійснює досудове розслідування кримінального провадження за фактами викрадення екссудді Чауса та незаконного переправлення його через державний кордон.

У своїх діях Служба безпеки України виходить з того, що згідно з Конституцією України життя людини є найвищою цінністю. І співробітники СБУ виконували свої посадові обов’язки в рамках розслідування відповідного кримінального провадження. Будь-які спроби представити суспільству інформацію в іншому ключі є звичайними маніпуляціями.

Окремо звертаємо увагу на те, що вчора на гарячу лінію Служби безпеки звернулася особа, яка повідомила, що до однієї з селищних рад Вінницької області прибув чоловік, який представився Миколою Чаусом і попросив викликати саме співробітників СБУ.

Згодом слідчі СБ України отримали від Миколи Чауса дані, які свідчать про його викрадення, позбавлення волі та застосування до нього інших протизаконних дій. У зв’язку з відповідною заявою щодо пана Чауса вжито заходів для забезпечення його безпеки.

Зважаючи на його фізичний і моральний стан після тривалого позбавлення волі, наразі йому надається необхідна медична допомога. Про це окремо поінформовано дружину пана Чауса, слідчі СБУ знаходяться в постійному контакті з його родичами.

Служба безпеки України вживає необхідних заходів для встановлення всіх обставин викрадення екссудді Чауса, позбавлення його волі та встановлення осіб, які це скоїли.

Categories
Ексклюзив Україна

Керівник податкової Євген Олейніков: “Коли побачимо, що і скільки, гарантую, я цих хлопців оптом і в роздріб здам у прокуратуру”

А ще в інтерв’ю LB.ua керівник Державної податкої служби (ДПС) України Євген Олейніков розказує про те, чому він досі в статусі “виконувач обов’язків”, хоча переміг у конкурсі на посаду голови ДПС.

Інформаційні атаки. Компромат. Протистояння фінансових служб.

До того ж Євген Олейніков наводить конкретні приклади та схеми, за якими з державного бюджету виводили мільйони гривень.

Керівник податкової відверто розповідає про складні взаємини з колегами з Державної фіскальної служби.

“ДФС фактично чомусь вирішила свого часу, що в них єдина правоохоронна функція – це контроль за роботою ДПС… Це, як я кажу, гра в загороджувальні загони”, – говорить він про особливості взаємовідносин цих двох споріднених структур, які й досі часто плутають. Та аналізує причини цього.

Євген Олейніков відвертий стосовно того, до чого це призвело, чому ДФС ліквідують і за якої умови з наступником цієї служби – Бюро економічної безпеки – можлива співпраця.

Він каже, що голові БЕБ Вадиму Мельнику “варто подивитися на тих, з ким він весь цей час працював”.

Але в інтерв’ю не тільки це.

У розмові з керівником податкової – відповіді на питання “Чи виконають план надходжень у держбюджет цього року та коштом чого?”

А ще – чим закінчиться добровільне декларування статків громадян, чи потрібен контроль за покупками громадян і, головне, що податкова знає про доходи кожного з нас?

Інтервюер: Почнімо з конкурсу на посаду голови служби.

Ну, з конкурсом усе зрозуміло. Він відбувся. У принципі, більше вже не скажеш. Переможець визначений – це я. Далі питання до Кабміну.

Інтервюер: А чому там затягують і не повідомляють? 

Рішення про призначення – це вже окрема історія. Для мене в принципі це (розпорядження про призначення. – редакція) не принципово. Бо я і зараз виконую обов’язки (в.о.). А в нас в.о. має фактично ті самі повноваження, що і призначений голова. Я не переймаюся з приводу офіційного чи неофіційного статусу.

Інтервюер: Обмежень повноважень у вас немає на цей період часу?

Немає. Як для державної служби, на сьогодні в.о., якщо він має статус заступника керівника, він фактично не має жодних обмежень повноважень. Там виникає проблема, якщо призначають виконувачем обов’язків керівника структурного підрозділу. Але це не мій випадок.

Державна податкова служба України

Інтервюер: Власне, зараз з вашим відомством відбуваються серйозні трансформації. Які виникають складнощі? Як, наприклад, зараз передаються справи з одного відомства до іншого?

У нас процес перетворення колишньої ДФС на фактично три структури, тобто на ДПС (Державна податкова служба), ДМС (Державна митна служба) і БЕБ (Бюро економічної безпеки). А ДПС від початку створення – цивільна структура. Ми не отримували жодних справ, які маємо передавати до БЕБ. Тобто кримінальні, оперативно-розшукові. У нас їх просто нема – вони у ДФС. Так само, як у нас не було і не буде атестованих працівників. Відповідно, питання передачі справ – це більше питання ДФС і його ліквідаційної комісії. Отже, тут у нас проблеми нема. Коли БЕБ буде створений – подивимося. Скоріше це питання взаємодії. Тобто фактично зараз ми функціонуємо повністю автономно, як державна податкова служба.

Інтервюер 2: Але ви нарікали на роботу колег ще у форматі Державної фіскальної служби. От цитата з вашого інтерв’ю: «Більше як тисячу повідомлень про наявність ознак злочину за останній рік ДПС передали в ДФС. Ефективне розслідування фактів нам невідоме…» Ви навіть звернулися до генпрокурора стосовно цього. Є якась реакція?

Є. Зокрема, ДБР (Державне бюро розслідувань) долучено до цих питань. Скажімо так. Тут може бути дуже коротка відповідь, а може бути розгорнута.

Державна фіскальна служба України

Інтервюер: Давайте розгорнуту. 

Ну, тоді почнемо з історії та особливостей структури. Силова складова – податкова міліція існувала в складі ДПС з 1995 року на основі указу президента, з 1997 – на підставі тоді ще закону про ДПС. Як людина, яка сама доволі тривалий час працювала в податковій міліції, можу сказати, що вона завжди в цій системі була такою, доволі впливовою вертикаллю. Але ніколи не домінувала над цивільною вертикаллю, до певних перетворень. Це відбувалося на інституційному рівні. Керівник відділу податкової міліції в районі або в місті чи області підпорядковувався, відповідно, керівнику територіального органу податкової, тоді ще інспекції. А на центральному рівні керівник податкової міліції був першим заступником керівника державної податкової служби. Але він не мав права давати прямі доручення цивільній вертикалі.

Це не випадково. Бо за відсутності подібних запобіжників силова вертикаль завжди підминає під себе цивільну. Знаєте – психологічні, адміністративні, інші важелі. А таких речей допускати не можна. На жаль, певні перекоси в цьому почалися вже з моменту утворення Міндоходів (центральний орган виконавчої влади, що існував з 2012 по 1 березня 2014 року, утворений шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України у єдиний орган. – редакція). Скажімо так, ті, хто його утворював, не мали достатнього адміністративно-організаційного досвіду. Вони деяких речей просто не розуміли. Але і перетворення на ДФС (у березні 2014 року. – редакція) так само не виправило цю помилку. Хоча маю віддати належне і пану Білоусу (Ігор Білоус, керував ДФС у березні 2014 року – березні 2015 року. – редакція), і пану Насірову (Роман Насіров, керував ДФС у травні 2015 року – березні 2017 року. – редакція), вони все-таки, коли були керівниками, намагалися якось втримати в певних межах силову вертикаль. 

Але коли ДФС втратила повноцінного керівника, залишилися лише виконувачі обов’язків у статусі заступника (період після звільнення Насірова у 2017 році, до призначення Вадима Мельника у 2020 році. – редакція), отут уже почалася халепа. І якраз силова складова просто підім’яла під себе складову цивільну. 

До чого це призвело? До того, що силова складова просто перестала працювати. Нема потреби. Ти повністю контролюєш цивільних, ти за їхній рахунок можеш малювати будь-які показники. Ти можеш вимагати від них будь-яких рішень. Якщо щось не вдається – ти просто відходиш вбік і спостерігаєш, як вони (цивільні службовці) з цього виплутуються. 

Фактично ми втратили цю складову, правоохоронну складову в галузі протидії економічним злочинам, у першу чергу в галузі оподаткування. Бо ступінь деградації силової вертикалі, він уже був незворотним. Хоча і виконувач обов’язків голови ДФС, це я маю на увазі Сергія Солодченка (в.о. голови ДФС у лютому-листопаді 2020 року. – редакція) і Вадим Мельник (керівник ДФС у грудні 2020 року – серпні 2021 року. – редакція), вони намагались у принципі це виправити. Однак, скажімо так, змінити цю ситуацію вже було фактично неможливо.

Державна фіскальна служба УкраїниДо чого призводив такий стан справ? Наприклад, у нас «малювалися» показники відшкодування у кримінальних справах. Якого не було. Зараз цим займається Генпрокуратура, зокрема і з нашою допомогою. І найголовніше, фактично цивільна складова залишилася сам на сам з тими схемами, які функціонують не тільки на рівні порушення, але і на рівні злочину. А злочинним складовим ми протидіяти не можемо. У нас нема для цього ні повноважень, ні інструментів. Тому за той прогрес, який у нас є зараз, маємо подякувати двом відомствам – це СБУ, яка дуже активно включилася минулого року. І багато в чому саме завдяки її роботі ми досягли відчутного прогресу. Та в окремих кейсах нам допомогло Національне антикорупційне бюро. Хоча це для них взагалі невластива функція. І їхня допомога, їхня підтримка дозволила нам вирішити надзвичайно складний кейс. Він, у принципі, і досі триває. Якщо буде цікаво, ми можемо окремо потім зупинитися на ньому. 

Інтервюер: Звичайно, цікаво.

Ситуація в Одесі.

Інтервюер: А що саме в Одесі? Розказуйте.

Добре. В Одесі, за нашими оцінками, десь з початку 2018 року функціонувала ціла система вимивання з бюджету ПДВ, сплаченого на митниці. Вимивали його через відшкодування цього податку. Схема, я можу сказати, проста і навіть примітивна. Що відбувається? Коли ті чи інші товари завозяться на митну територію України, з них сплачується ПДВ. Далі цей ПДВ може бути поставлений у податковий кредит суб’єкта, який їх імпортував. Але ці товари зникали. Ну отут я вже не можу стверджувати, може, вони зникали, а може, їх так сховали кудись, що забули самі, де вони знаходяться. Ну, все може бути (посміхається). Однак факт залишається фактом. І цей податковий кредит системно почали заявляти для відшкодування. Тобто те, що заплатили митниці, фактично повертали вже всередині держави.

Одеська митниця
Одеська митниця

Це якраз от приклад наслідків тієї деградації, про які я кажу. Цивільна складова намагалась щось зробити. Тобто люди виходили на перевірки – їх не допускали. Намагалися забрати документи – їм відмовляли. Силовикам постійно повідомляли. Вони писали, що так, вони бачать, що там є якісь ризики – і на цьому вся їхня робота закінчувалась. 

Інтервюер: А хто в нас тоді був керівником одеської митниці? 

Там не митниця. Там якраз до митниці особливих питань немає. Там питання суто податкового характеру в частині відшкодування. Уся система була вибудувана саме в площині відповідальності податківців.

Інтервюер 2: Фіскальної служби?

Ну, спочатку фіскальної, потім і податкової. Схема працювала і у 2018, і у 2019 роках. От якраз ДПС намагалася щось робити, ДФС просто ігнорувала ситуацію.

Інтервюер: Тобто президентські вибори не змінили цього, так?

Президентські вибори змінили ситуацію, коли змінили керівника податкової служби. Ми цим кейсом почали активно займатися приблизно в червні минулого року. Там (в Одесі. – редакція), на жаль, була або неготовність працювати, або і просто острах чинного на той момент керівника. Тому керівник був змінений. Протягом місяця ми змогли почати переломлювати ситуацію. 

Повторюсь, як працювала схема. Цивільні податківці виходять, намагаються провести перевірки. Їх не допускають, відмовляють, «втрачають» документи. Виноситься рішення про відміну відшкодування і рішення оскаржується до суду. Суд каже, все, мовляв, нормально. Повертаємо. І відповідно сума повертається. І так втратили приблизно 350 мільйонів гривень. Але питання полягало в тому, що далі, наступною на черзі була сума вже близько мільярда гривень. І оцей кейс у судах ми змогли виграти. 

Так, нам довелося суттєво змінювати підходи до побудови нашої лінії захисту, але ми почали отримувати результат. Після цього проти нас почалася цілеспрямована інформаційна атака. Одразу всі побачили, що там якісь шалені скрутки. Їх до цього, мабуть, не було, але тут їх усі побачили. Потім, десь наприкінці року, з’явилося відео, на якому нібито Шадевська (Юлія Шадевська, начальник Головного управління ДПС в Одеській області. – редакція) нібито бере нібито гроші. Потім там була дуже брудна історія з одним з керівників структурних підрозділів.

ДФС як нас не підтримувало, так і продовжило не підтримувати. Але дуже зацікавилося цією інформацією щодо роботи самих працівників податкової служби. І от у цей момент у справу втрутилося НАБУ. Втрутилося дуже активно. По-перше, вони забезпечили масові обшуки в місцях зберігання цих товарів. І в цей критичний момент вони дали нам можливість прийти в суд і сказати, даруйте, але в нас є підтверджений факт відсутності тих товарів, по яких у нас хочуть забрати з бюджету мільярд.

Крім того, долучилось ДБР. Теж допомогли нам стосовно ряду компаній. Зокрема, розкрити інформацію про рух коштів на рахунках. Для порівняння – ДФС нам у такій допомозі відмовило. І от цю кризову ситуацію ми пройшли. А далі вже було простіше, бо ті, хто ініціював атаку, зрозуміли, що результату швидкого не досягли. Паралельно ми запустили процеси судових оскаржень з тими ЗМІ, які розповсюджували ці повідомлення. Ну і можу сказати, що ми маємо вже декілька виграних справ.

Пану Мельнику варто подивитися на тих, з ким він весь цей час працював

Інтервюер: А ви з Мельником (Вадим Мельник, голова БЕБ. – редакція) зустрічалися взагалі?

Так. І неодноразово.

Інтервюер 2: А він як, вітав вас з перемогою в конкурсі на призначення головою податкової служби?

З перемогою в конкурсі? Ні. Але я думаю, що якщо зустрінемось, привітає. Є відносини з інституцією, а є відносини з особистістю. У мене абсолютно нормальне ставлення до багатьох з тих, хто працює в ДФС. Більше того, в нас, наприклад, є підрозділ податкових розслідувань, до якого ми активно залучаємо фахівців з ДФС, тих, хто дійсно вміє розслідувати. Тому тут питання не стоїть у якихось особистих стосунках.

Державна податкова служба України

Інтервюер 2: Мельник в інтерв’ю нам розповідав, що в БЕБ буде значна аналітична складова. Але ж це певним чином буде дублювання і з цим вашим аналітичним підрозділом?

Дивіться. По-перше, певне дублювання навіть має відбуватися. Ну, простий приклад. Візьміть США. Скільки там розвідувальних структур? І ніхто не переймається тим, що вони одне одного дублюють. Чому? Бо аналітика нікому не заважає. Ми не тиснемо на бізнес через те, що ми і вони будемо аналізувати один і той самий кейс. Але коли аналітикою будемо займатися і ми, і вони, це підвищує шанси на те, що цей кейс буде реалізований в інтересах держави і суспільства, а не в інтересах окремих співробітників окремих органів. І це означає відсутність монополії будь-якого органу на інформацію про кримінальні процеси в економіці.

Інтервюер 2: Нам Мельник розповідав, що коли був конкурс на голову БЕБ, хтось злив документи, які мали б компрометувати його особисто. І каже, власне документи ці могли бути тільки в податковій службі, тому що там вони готувались. Що скажете, чи можливо таке?

Ви знаєте, якраз інтерв’ю з ним передивився дуже уважно. Я знаю, що в нього є певна пристрасть до ДПС. Він нас постійно згадує.

Голова БЕБ Вадим Мельник
Голова БЕБ Вадим Мельник

Інтервюер: Він сказав, що це могли зробили його колишні підлеглі, які зараз працюють у вашому відомстві. Він хіба що пальцем не показав.

Ну, тоді питання: працюють в ДПС чи в ДФС? Мова іде про наказ, про те, що зникли речові докази? Як там, пригадуєте, у дитячому мультику: «С преступником Фунтиком я не знаком». А якщо серйозно, дивіться, річ у тому, що ці документи, вони стосувалися податкової міліції. Нам вони не передавались. У ДФС і досі залишається певна частина і документального інформаційного масиву, який не передавався в ДПС і передаватися не буде. Тому тут скоріше пану Мельнику варто подивитися на тих, з ким він весь цей час працював. І поставити собі питання, чому вони так ставляться до нього? Бачите, якось під час наших конкурсів я не спостерігав злив інформації з боку наших колег, я маю на увазі ДПС.

Від того, що біля мого прізвища і посади зникне приставка в.о., нічого не зміниться. Геть нічого

Інтервюер 2: Чому затягується все-таки затвердження результатів конкурсу щодо вашого призначення Кабміном? Чи є якісь підстави для цього? Вам пора вже ставати повноцінним головою служби. Навіщо оті всі приставки – виконувач обов’язків? 

Це буде трошки з нашого боку нахабно, але чомусь у мене є таке відчуття, що ми не найгірша команда, яка працює в останні роки в ДПС, взагалі в податковій системі. Це що стосується мотиву участі в конкурсі.

Що стосується питання призначення. Ну тут усе просто. Насправді в нас була схожа ситуація з першим заступником (Наталія Рубан, перший заступник голови ДПС. – редакція). Вона проходила конкурс двічі. Там є певна процедура. Я просто нагадаю. Спочатку мають оголосити прийом документів. Тут зрозуміло. Його оголосили. Потім відбувається тестування, потім оцінювання комісії. І після оцінювання комісії, коли визначили переможців, яких вона рекомендує для співбесіди, ця інформація надсилається до ряду антикорупційних органів для отримання звідти документів. Без цих документів кандидатура потім не виноситься на затвердження Кабміну, якщо рекомендує суб’єкт призначення.

Державна податкова служба України

Інтервюер 2: Тобто триває спецперевірка?

Вона завершилась. І як тільки вона завершилась, Кабмін прийняв рішення про те, що визнає мене переможцем конкурсу. Підготовка розпорядження в такому випадку – це суто технічне питання.

Інтервюер: Але ж буває, що через ці причини не видають розпорядження дуже довго. Чому?

А от про це краще запитати не в мене. Єдине, що повторюся, для мене це дійсно не першочергове питання. Для мене зараз від того, що від мого прізвища і посади зникне приставка в.о., нічого не зміниться. Геть нічого. Я не отримаю жодних додаткових повноважень.

Примітка редактора: уже після інтерв’ю результати конкурсу були оскаржені до ОАСК експрацівником ДФС Євгеном Бамбізовим, який при цьому сам у конкурсі участі не брав.

Свого часу податкова служба почала намагатися підмінити собою інші органи влади

Інтервюер: Добре. Завершімо з цим. Взаємини з прем’єром у вас які?

Я прем’єра, ну якщо не рахувати офіційних нарад, особисто у своєму житті бачив три чи чотири рази. Не через те, що він не хоче спілкуватися. А тому, що ми намагаємося дотримуватись певної субординації. Я ж у податковій службі працюю дуже давно. Ще з кінця 90-х. І це моя власна оцінка, але, думаю, вона цілком слушна. Свого часу податкова служба почала намагатися підмінити собою інші органи влади. Знаєте, такий собі орган, який ставав одночасно і Податковою, і Мінфіном, і Кабміном, не вистачало тільки власної ВР – і в принципі все.

Інтервюер: Ну, ВР тут була вже не потрібна…

Так (посміхається). Життя, так би мовити, вже склалося. Але нічого доброго насправді з цього не виникало. Це перше. Друге, якщо брати не далеку давнину, а останні роки. Як на мене, відчутна помилка всіх керівників і, в цілому, загальна помилка нашого політикуму і топменеджерів. Вони чомусь завжди відчувають себе більшими, ніж та посада, яку вони займають. Тобто керівник служби відчуває себе щонайменше міністром. Міністр починає відчувати себе прем’єром. А прем’єри вважають, що вони щонайменше президент, а то і, знову-таки, спікер ВР в одному флаконі. Ми виходили з того, що кожен має займатися своєю справою. Є служба? Є. Є спрямування і координація через Мінфін? Є. Є розподіл повноважень, сфер відповідальності? Давайте працювати в ньому. Хочеш бути міністром? Ну так іди в Раду і переконуй, що ти найкращий міністр фінансів, якого вони тільки можуть знайти. Не готовий до цього і прийшов сюди? Тоді працюй як податківець. Є міністр фінансів. Можу сказати, що в нас чудова комунікація, нам її цілком вистачає для вирішення усіх тих питань, які мають вирішуватись через Кабмін.

Рано чи пізно ми зустрінемось і запитаємо: «Як ви при такому розмірі доходу маєте такі витрати?»

Інтервюер 2: Давайте тоді про вашу, напевно, зараз улюблену тему – «нульові» декларації доходів. Особливості та проблеми якісь загалом означите перед тим, як деталі почнемо?

Дивіться. Головна, скажімо, на сьогодні проблема декларування – це врегулювання питань, пов’язаних з банківською складовою. Я можу сказати, що там уже розуміння є. Я думаю, що будуть надані всі необхідні пояснення Нацбанку. І ми будемо рухатися далі. Але навіть у цих умовах ми вже маємо 1,6 млн гривень, які сплачені.

І можу сказати, що в нас ще декілька поданих декларацій, термін сплати за якими настає у жовтні.

Інтервюер 2: Яка найбільша разова сума сплати податків після подачі декларацій?

Одна разова сума – більше ніж 800 тис. гривень за однією з декларацій. Узагалі очікуємо більше. От тільки вирішимо питання зі зняттям таких перепон, які є в банківській системі. А це от найближчим часом.

Інтервюер 2: Про що питають у зв’язку з деклараціями найбільше?

Сьогодні, і я так вважаю, ДПС володіє найбільшим масивом інформації про ставлення громадян до цієї процедури. У нас більше ніж 40 тис. звернень надійшло через телекомунікації, через особисті звернення.

Можу визначити три основні питання, які хвилюють громадян.

Перше питання. Чи не буде ця інформація передаватися правоохоронним органам? Тут питання однозначне. Ні. Податковий кодекс чітко захищає таємницю інформації про платника податків, яка є в податковій службі. Він взагалі захищає, а щодо нульової декларації зокрема. До речі, можу сказати, що це була одна з причин нашого конфлікту з ДФС. І навіть з певними колегами з інших правоохоронних органів. І навіть доходило до складання адмінпротоколів. Але ми в суді відстояли свою позицію. А вона полягає в наступному: інформація про платника податків може розкриватися у двох випадках – або він сам надав на це свою письмову згоду, або у вас є рішення суду, в якому написано, що вона має бути розкрита. Тільки ці випадки, а не суцільні запити, коли дайте нам усе про всіх і все, що у вас є. Ні. Даруйте, але якщо платник з цим не згоден, ми цю інформацію розкривати не будемо. Так. Тому перше було – збереження цієї таємниці. Повторюся, ми дуже обережно до цього ставимося.

Друге питання. От голова БЕБ у своєму інтерв’ю сказав, що вони потім перевірять усі декларації. Кажу, можете бути абсолютно впевненні, вони перевірять усі декларації, тільки якщо на кожну отримають по рішенню суду стосовно того, що ці дані мають бути розкриті. Тобто ця інформація не передається нікуди. Вона залишається тут. Хто, що, скільки.

Інтервюер 2: Давайте тоді про другий і третій блоки питань, які турбують громадян.

Другий полягає в тому, що в багатьох виникає запитання, що буде, коли він задекларує, допустить якусь помилку і фактично отримає запрошення на перевірку. Ні. Такої процедури не існує. Якщо ми виявляємо в декларації помилку, ми пропонуємо її виправити. Якщо платник відмовляється це робити, то ми просто вважаємо декларацію не прийнятою. Усе. Інших наслідків не існує. Тобто ми не ідемо з додатковими перевірками. Ми не донараховуємо податки, не приймаємо податкові повідомлення-рішення в цьому випадку.

І третя проблема. Третя якраз полягає вже в тому, що буде, якщо я не задекларую статки? Тоді рано чи пізно ми зустрінемось і попросимо дати відповідь на питання: «Як ви при такому розмірі доходу маєте отакі витрати?» І вже зараз періодично ми навіть інформуємо про такі кейси.

Інтервюер: Є приклади? Це народні депутати?

Знаєте, ви, мабуть, будете здивовані, але от ми проаналізували за минулий рік, хто в нас здійснив придбання автомобілів, які належать до преміумкласу. Знаєте, як не дивно, серед їхніх власників, нових автомобілів, тобто невживаних, серед їхніх власників було тільки 4 особи, які подають спецдекларації. А решта – це звичайні громадяни.

Інтервюер: Скажіть, будь ласка, от ми це обговорювали власне з Мельником, говорили з прем’єр-міністром, і зараз з вами. От з першого вересня є необхідність заповнення декларацій і рік на те, щоб люди заповнили цю нову декларацію. Але інформації про це, просвітницької кампанії від держави майже немає…

Ви знаєте, можу сказати, що з огляду на кількість інформаційних запитів, які надходять до нас від ЗМІ, про неї знають. У мене тільки повідомлень і ефірів з цього приводу вже було більше ніж 500.

Інтервюер: Ну, це ж не ви один маєте відпрацьовувати. Це має бути державна програма інформування…

Тут є декілька важливих моментів. По-перше, питання рівня експертності. Умовно, якщо спочатку виходить головний спеціаліст – це м’яко кажучи, непереконливо. Є питання, які має озвучувати безпосередньо очільник відомства. Або як у моєму випадку – виконувач обов’язків. Хоча зараз, коли вже кампанія, в принципі, певна інформаційна набрала обертів, ми залучаємо вже і керівників департаментів, і керівників відділів. Але перші повідомлення повинні були бути безпосередньо від керівництва. Ми це зробили.

Розумію, що, мабуть, не дуже правильна відповідь, але даруйте, я розпоряджаюсь тільки питаннями ДПС. Але як би там не було, обізнаність про цю кампанію доволі висока. Ну, звідкись узялися ж ті 40 тис. звернень, які ми на сьогодні маємо.

Інтервюер 2: Так, може, вони, як варіант, інтерв’ю Мельника почитали й одразу почали звертатись?

Тут треба віддати належне Вадиму Івановичу (Мельнику, голові БЕБ. – редакція), він нам додав цих дзвінків. Але зацікавленість була відразу. У нас фактично два останні тижні перед запуском декларування постійно вже йшли дзвінки, звернення, запитання. А що? А як? А наслідки? А як це може бути використано?

Ну і плюс маю додати, що тут було дуже багато плутанини, коли плутали амністію і легалізацію. Це ж не легалізація. Це визнання того, що з його доходу сплачені податки. Трошки різна процедура за можливими наслідками. У нас відбувається саме податкова амністія.

Інтервюер 2: Тоді про легалізацію. Одна з причин, чому люди не поспішають декларувати статки, як ви самі кажете, це складності з відкриттям банківських рахунків для цього. Ми питали про це в голови НБУ Кирила Шевченка, і він нам каже: «Відкриваються рахунки? Все одно буде до них перевірка походження коштів». Але ж якщо людина не має довідок про зарплату, а хоче сплатити податки, що їй тоді робити?

А це якраз питання, яке і потребує врегулювання, яке зараз ми регулюємо. Перевірка походження коштів може відбуватися двома шляхами. Перший – встановлюється фактичне джерело надходження коштів. Другий – встановлюється, що на час перевірки відсутня інформація про злочинне походження коштів. Відмінність, я думаю, зрозуміла, так. У першому варіанті ви приходите і кажете: у мене є кошти. Звідки ти їх узяв? Отримав у конверті. Від кого? Це питання перевірки походження. Інший приклад. Ви приходите і кажете: ось у мене кошти. Хочу покласти на рахунок, отримати довідку для декларування. Банк перевіряє, чи не фігуруєте ви як наркобарон, як торгівець людьми або зброєю. Усе. Тобто якщо цього нема – все, запитання закінчилися. І як це врегулювати, це і було якраз питанням.

Інтервюер: …А олігархи?

Щодо олігархів – там, до речі, обмежень нема. Олігархам можна (подавати декларації про доходи в рамках «податкової амністії». – редакція).

Інтервюер: Державним службовцям?

А от державному службовцю не можна. Але, до речі, це вже перевіримо ми під час подання декларації.

Інтервюер 2: Я правильно зрозумів, що тепер, якщо я подаю запит на відкриття такого рахунку, банк просто запитує в мене якісь дані і сам перевіряє. Він може мені відмовити через те, що йому щось здалося підозрілим?

Тільки відмовити. Тобто він може сказати, даруйте, але ми не хочемо працювати з вашими коштами. Така ситуація можлива.

Інтервюер: Тоді, знову-таки, де гарантія, що всі банки мені не відмовлять?

Ну, наскільки я можу сказати з нашого досвіду, ті, хто захотів скористатися процедурою, скористалися. Тобто один банк відмовляв, інший приймав гроші.

Інтервюер 2: Але теоретично ви не виключаєте, що за наявності бажання і 5 банків можуть одразу відмовити? Думаєте, будуть охочі борці за подачу декларацій, які стануть це перевіряти?

У нас просто був конкретний випадок, коли до нас звернулася людина і сказала, що хочу задекларувати, але в мене чимала сума і от цей банк мені відмовляє. Ми просто порадили звернутися до двох інших, щодо яких у нас була інформація, що вони з цими рахунками працюють.

Інтервюер 2: Ми можемо зазначити, що в разі відмови банку люди можуть звертатися до вас за порадою?

До нас вони взагалі можуть звертатися з будь-яких питань. Але я нагадаю, що і в Нацбанку є з цього приводу «гаряча лінія» і зараз вона, в принципі, активізувалась. Тому якщо банк відмовляє, ви можете звернутися, скажімо, не тільки до нас або просто піти шукати інший банк. Але і повідомити в Нацбанк про цей випадок. І вони, в принципі, теж будуть на це реагувати.Центр обслуговування платників Головного управління ДПС у м. КиєвіЦентр обслуговування платників Головного управління ДПС у м. Києві

Інтервюер 2: Добре, тоді про суми надходжень від декларування – 2 млн грн за місяць не малувато?

Більш ніж достатньо. Дивіться, давайте чесно. Коли процедура починалася, здавалось, що вона взагалі не буде працювати. Станом на сьогодні ми вже кажемо про те, що вона працює. Ну, звісно, краще було б більше. Але давайте так. Усе тільки починається. По-друге, ми чудово знаємо, бо маємо відповідну соціологію, що багато людей просто поки що спостерігають за тим, наскільки ті гарантії, про які ми розповідаємо, спрацюють. Тобто думають собі: от ті, хто скористався процедурою, до них точно завтра не прийдуть правоохоронці? Точно-точно? А чи не прийде сама податкова і щось не нарахує? Точно-точно?

У нас перші декларації, які ми отримували буквально перші два дні, взагалі були пустими. Тут треба розуміти – за процедурою, ви можете подавати декларацію декілька разів. Нова фактично анулює попередні. Сплата залишається, а показник анулюється і замінюється новим. Тому можете подати одну декларацію, подивитись, що дійсно все проходить так, як ми обіцяли, і після цього подати вже повноцінно. А в нас так дехто і робив. Поки не минув цей рік, можете повторювати подання декларації, подавати нові, уточнювати те, що у вас є.

Інтервюер 2: А як ви будете контролювати, знову ж таки, доходи після завершення декларування?

Я просто нагадаю, що є закон про одноразове добровільне декларування (Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету» № 1539-ІХ, ухвалений парламентом України 15 червня 2021 року. – редакція). Він передбачає, що протягом 9 місяців з моменту набрання його чинності має бути поданий законопроєкт про так звані непрямі методи. Але можу до цього додати, що в нас ще існують вимоги МВФ, який так само ставить питання про посилення контролю за доходами і витратами. Давайте казати чесно. Це вже загальна світова практика. Принаймні для розвинених країн. Більше того, знову-таки, ми маємо на сьогодні свій досвід. Це ті самі електронні декларації держслужбовців. Вони ж саме про це – доходи і витрати. Якщо твої офіційні доходи і офіційні витрати не збігаються, ти маєш пояснити це. І якщо ти не можеш це пояснити, ти отримуєш протокол від НАЗК.

Перед загрозою фінансового краху ми приймемо такі норми, яких навіть я злякаюсь.

Інтервюер: Мельник говорив нам в інтерв’ю, що оцінює об’єм тіньової економіки України приблизно в 50%. Прем’єр розказував, що він оцінює десь у 20%. І коли ми навели йому аргумент Мельника про 50%, він сказав, ну це, мовляв, дивлячись, як оцінювати. Як думаєте ви? Який об’єм і наскільки це може змінитися? Декларування цьому сприятиме?

Ви знаєте, є оцінки від нуля до 100% тіньової економіки. Але я знаю тільки одну, яка спирається на офіційну методику. Це оцінка, яку робить Мінекономрозвитку. От я спираюся на неї. Це близько 30%. Я знаю, за яким методом вона розрахована і це можна перевірити. Як рахували 50%, 60% або 20%, мені невідомо. 

Друге. Що стосується самої ситуації. Особисто я одноразове добровільне декларування розглядаю не стільки як інструмент для безпосереднього зниження рівня тіньової економіки, скільки в контексті поступового створення умов для сприйняття суспільством необхідності побудови ефективної системи адміністрування податків.

От свого часу вирішили, що ми рухаємося в напрямку дерегуляції всього. Тоді були припущення, що якщо йти таким шляхом, то економіка в нас «злетить». Після цього всі стануть настільки багаті, що їм просто буде не шкода віддати частину своїх грошей бюджету. І ми, мовляв, просто не будемо знати, куди подіти гроші. На сьогодні ми можемо оцінити результат. Коли починали це, у нас видатки на обслуговування і погашення держборгу складали приблизно до 5%. Сьогодні цей показник наближається до 50%. Тобто єдине, що ми фактично з цього отримали, це величезне боргове навантаження та неможливість на сьогодні знижувати податки. Хоча існує об’єктивна потреба і це дійсно доцільно. Але щоб це сталося, маємо забезпечити одну просту річ. Її, до речі, чітко зазначив у своїй програмі президент, і його підтримали 73% тих, хто проголосував за нього – податки мають сплачувати всі. 

Зараз варто говорити про три категорії. Перша – ті, хто сплачував податки весь цей час. Їх чимало насправді. Друга категорія – ті, хто не сплачував податків через, ну, умовно об’єктивні причини. Кажу «умовно», бо якби вони були справді об’єктиві, то податків не сплачував би ніхто. Через нерозуміння, через, скажімо так, упереджене ставлення. Але, зрештою, ці люди готові сьогодні змінити свою поведінку. І от у нас залишилися серед тих, хто не сплачує, тільки ті, хто свідомо не хоче це робити. І ми їх нічим не залучимо до оподаткування. Хоч ми будемо знижувати ставки податків. А нащо? Нащо платити гривню, якщо можна її не платити.

Відповідно, щоб цю проблему вирішити, доведеться підвищувати ефективність адміністрування податків. Зокрема, систему податкового контролю.

Інтервюер 2: А скільки таких людей, що не платять, може бути за вашими оцінками?

Давайте подивимося на статистику. У нас сьогодні приблизно 27 мільйонів, скажімо так, активних громадян. Це я маю на увазі тих, хто працездатного віку і т.д. З них приблизно 11 млн за останні 10 років узагалі не отримували офіційних доходів. Питання, як вони живуть?

Інтервюер 2: Це студенти, пенсіонери?

Ні, я цих не рахую. Тобто це без школярів, пенсіонерів і т.д. Але тут треба розуміти одну просту річ. Насправді з цих 10 млн непрямими методами ми зачепимо, ну, може, там 500 тис. Максимум. Поясню – чому. Непрямі методи точно не розглядаються як метод загального контролю, який, умовно кажучи, буде застосовуватися до пересічного громадянина. Тобто ідея: давайте порахуємо скільки хлібів він купив і з’їв, – ну, це точно не про це.Державна фіскальна служба України

Інтервюер 2: А про контроль за тим, що витрачають громадяни?

Ідея полягає в тому, що контролювати треба тільки дійсно реально великі витрати, які не мають відповідного джерела доходу. Тобто там, де розрив буде складати сотні тисяч гривень. А можливо, і мільйони гривень. Ніяк не менше. Тільки в цьому випадку доцільно застосовувати непрямі методи. Все решта – це буде витрачання купи ресурсів при дуже низькій ефективності.

Інтервюер 2: Але ж у суспільстві сприйняття контролю за видатками громадян негативне. І це, знову ж таки, пов’язано з недовірою в цілому до системи і до держави як такої. Люди бояться, що будуть контролювати саме тих, кому на хліб не вистачає, а тим часом хтось не буде сплачувати за шикарну машину. Ви це розумієте?

Ви знаєте, кожне рішення має свою ціну. У нас зараз була дуже жвава дискусія в комітеті по законопроєкту 5600 (проєкт закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень. – редакція). От заступник голови комітету сказав, що коли мені доведеться обирати між зловживанням бізнесу і ризиком зловживання податкової, я обираю зловживання бізнесу. Чудово. Але ваше рішення теж матиме ціну. Скільки в нас зараз податкової заборгованості? 100 мільярдів гривень. Це що? Це суми, які мали бути сплачені в бюджет без заперечень. У нас борг виникає тільки на узгоджені. Але вони не були сплачені. Все.

Інтервюер: Просто 5600 викликає значну критику через посилення фіскального тиску. Та й інші спірні моменти. Зокрема, от, передбачає, що директор установи, яка має податковий борг, не може виїхати за кордон. Тобто розумна і фахова людина просто не піде працювати на таку посаду, знаючи, що над нею висить 5600.

Інтервюер 2: А запити на подачу інформації, які можливі навіть, цитую: «при наявності даних, які можуть свідчити про порушення». Не «мають підстави стверджувати», а «можуть свідчити». Умовно, якщо конкурент пише заяву на мене, то ви отримаєте всі можливості вимагати видачі інформації. Це ж позапланова перевірка, по суті.

З чого почнемо – із запитів чи з боргів?

Інтервюер: З 5600 давайте.

Давайте з боргів. У нас ця норма (обмеження на виїзд. – редакція) діє зараз. Тільки вона діє щодо боргів, які виникають між приватними особами. Судова заборона на виїзд з країни. Я можу вам сказати, аліменти в тому числі. Це нікого не хвилює? Тобто виникає дивна ситуація. Коли людина заборгувала іншій людині, так, один член суспільства – іншому, то для цього йому можна забороняти виїзд. А коли людина заборгувала всьому суспільству, то це нормально. Хай вона і далі продовжує залишатися боржником. Я якось не зрозумів…

Я можу вам сказати, що в США діє якраз заборона на виїзд для податкових боржників.

Інтервюер: Ні, чекайте. Там мова про директорів. А директори можуть призначатися і приходити на підприємства, яке вже з боргами.

Я перепрошую. А в нас директорів що, на ринку купують? Це твій свідомий вибір.

Інтервюер: Ви ж так коло потенційних директорів дуже сильно звужуєте. А наслідком цього буде зловживання. От будуть у нас такі собі «професійні директори боржників». Професійні Фукси, знаєте.

Я сам прийшов з бізнесу і повернусь туди, коли закінчу працювати в податковій, я тут не збираюсь працювати все життя. Там сьогодні, в 5600, навіть у початковій редакції немає жодної норми, з якою я не готовий був би зустрітися, працюючи в бізнесі. 

Але от давайте повернемося до питання виїзду за кордон. Там не адміністративна, а судова заборона. По судах існує вже дуже розгалужена практика. Як на це дивляться суди? Чи намагається директор погасити ці борги? Якщо намагається, якщо він вживає для цього заходи або якщо в нього об’єктивно немає для цього можливості, суд не застосовує заборону. Суд застосовує заборону тоді, коли він навіть не намагається це зробити.Фото: dpsu.gov.ua

Інтервюер: Ви знаєте, що в нашій країні до судової системи недовіра ще більша, ніж до податкової. Я перепрошую.

Ви знаєте, але в мене тоді виникає зустрічне запитання. Це реальна недовіра? Чи просто дуже зручна позиція, яка дозволяє пояснювати собі власну, даруйте мені, нечесність щодо суспільства. Тобто вони всі погані, я нікому не вірю. Тому я не плачу податки, тому не треба мене примушувати, тому не смійте контролювати. Ну чудово. Давайте тоді визначимося. Ми взагалі що будуємо? Ми будуємо європейську державу чи якесь дике поле? От хоча б у цьому собі чесно відповімо на це питання. Я готовий прийняти будь-яку позицію суспільства. Крім однієї. От чого я категорично не сприймаю, це лицемірства. Все. Будьмо чесними одне з одним. Ми не хочемо, щоб держава щось контролювала, от не хочемо, все, домовились. Але тоді погодьмося, що і розраховувати на якісь нормальні послуги ми теж не будемо. Давайте їх обмежимо якимось там мінімумом – і хай всі виживають як хочуть. 

Інтервюер: Добре. Оця друга позиція…

Я перепрошую, що перервав, але. От ми кажемо, ми не довіряємо державі. Скажіть, а коли цих людей, боронь боже, прихопив COVID, вони не йшли в лікарні через недовіру? Чи там з довірою все гаразд було? Вони бігли…

Інтервюер: Лікарям довіряють більше. Я перепрошую, все по-різному. Хоча подивіться на кількість антивакцинаторів …

Або коли, даруйте мене, їм по голові дали або в квартиру хтось ломиться, вони викликають поліцію, якій не довіряють? У нас поліції теж не довіряють, але її викликають. 

Знаєте, не можна так будувати систему, не можна так будувати державу. Доведеться все ж таки погоджуватись на щось. Тому скажу чесно, що стосується тих самих запитів. Уявіть собі на хвилинку ситуацію: ми приймаємо закон про ЗМІ, в якому пишемо, що журналіст має право поставити запитання, тільки якщо має доведений факт. А якщо в нього доведеного факту немає, то запитання ставити не можна. Для податківця це вважається нормальним. Тоді давайте не розповідати про те, що в нас буде ризикоорієнтована система, про те, що ми будемо відбирати об’єкти для перевірки. Її не буде.

Бо логіка сьогоднішнього закону полягає в наступному – я можу спитати у вас про порушення, якщо довів порушення. Можна запитати, а нащо я у вас тоді взагалі щось питаю? Воно ж у мене доведено. Все. У чому логіка?

Навпаки, система запитів, вона дозволяє дистанціюватися від цього. У мене є запитання? Є сумнів? Я поставив його тобі. Ти мені відповів. Я не задоволений відповіддю, я можу спробувати ініціювати перевірку. Ти не згодний зі мною, ти ідеш до суду.

І платники, до речі, цим дуже регулярно користуються. От правда. Дуже регулярно. Вони не бояться, вони кажуть, що вони бояться. А це інше.

Інтервюер: Добре. Загалом тоді оцінку 5600. Плюси і мінуси.

Скажімо так, порівняно з тим, що є зараз, це буде крок вперед. І крок, на мою думку, в правильному напрямку. Знаєте, чому я так за 5600? Бо я прихильник еволюційного, а не революційного шляху. Наведу інший приклад. Багато років піднімалося питання кращого контролю за функціонуванням ПДВ. Постійно на всі пропозиції казали – це фіскалізація, надмірний тиск, катастрофа, бізнес помре. Було? Було. Чим усе закінчилось? Я нагадаю. Податкові доходи складають 34% бюджету – і все. А в нас війна, у нас бюджетна сфера, яку треба утримувати. Катастрофа вже інша. Нам стільки не позичать. І що? І 1 липня 2015 року приймається система електронного адміністрування. Аж бігом. Так? Усе. І вже ніхто не звертає уваги на протести, скарги і все решту. Як ми бачимо, система функціонує вже 6 рік. Ну і нічого, все нормально.

Але якщо ми не рухаємось еволюційно, запроваджуючи поступово нові норми і вивчаючи досвід їх використання, виправляючи помилки, якщо вони виникли, а просто ігноруємо проблему, то, зрештою, ми отримуємо ситуацію, коли в нас буде бюджет, який переважно йде на борги. І тоді перед загрозою фінансового краху ми приймемо такі норми, яких навіть я злякаюсь.

Під час розслідування головне не вийти на самого себе

Інтервюер: А наскільки допомагає в наповненні бюджету така практика, як блокування податкових накладних? На це багато скарг. 

Я дуже довго відучував колег із пресслужби від цього слова. Насправді існують дві процедури. Перша – це дійсно блокування. Але блокування може застосувати виключно правоохоронний орган і виключно за рішенням суду. Це арешт активів. 

І друге – це система моніторингу реєстрації податкових накладних. Яку теж називають блокуванням. Але через цю неправильну назву виникає відразу купа проблем. Це неправильне сприйняття інструменту самою податковою службою і неправильне сприйняття бізнесом, це зайві очікування правоохоронних органів щодо використання цього інструменту. Те, з чим працюємо ми, це система моніторингу реєстрації. Її багато хто намагається представити як заборону. А правильно її уявити для пересічного громадянина як роботу, ну, наприклад, митниці. От ви прилітаєте у країну і можете йти зеленим коридором або червоним. Правильно? У зеленому коридорі ви просто ідете вільно і вас ніхто не зупиняє. У червоному ви обов’язково маєте зупинитися, задекларувати, пройти огляд речей. І після цього все одно проходите. Так от, система моніторингу, вона якраз про це. Більша частина накладних, а це 99,5%, ідуть зеленим коридором. Ми їх не зупиняємо. І тільки 0,4-0,5 потрапляють у червоний коридор. І там відбувається зупинка реєстрації.

Але зупинка реєстрації – це не заборона.

У чому принципова відмінність?

Зупинка означає, якщо ми зупинили реєстрацію податкової накладної, будь ласка, надай нам підтвердження, що та операція, яка в ній зазначена, дійсно була. Дайте нам документи. І все. Якщо ти їх даєш, то твоя податкова накладна реєструється. 

Ну візьмімо, наприклад, серпень цього року. Отже, нам 180 тис. платників податків подали на реєстрацію 27 млн податкових накладних, які були зареєстровані. При цьому в 19 тис. платників податків 145 тис. накладних реєстрацію було призупинено. За кількістю накладних це 0.54 відсотка від загальної кількості. За сумою це 1,1 відсотка від загальної суми, яка подана на реєстрацію. 

Що відбувається далі? Зупинили в накладних у цифрах на 2,2 мільярда гривень. А на 1,7 мільярда подано звернень про реєстрацію. На решту не подали. 100-відсоткове влучання з нашого боку. Тобто тут платник податків розуміє, що навіть не варто намагатися ні через нас, ні через суд домагатися повернення, бо підстав немає. Тоді як судова практика в цих питаннях до останнього часу була дуже лояльна. Але навіть у цій ситуації з цих 1,7 млрд грн, які залишились, 1,5 млрд ми потім відреєстрували самостійно. Тобто за поданими зверненнями. І тільки фактично 230 млн гривень – це там, де платник звернувся, але ми відмовили. Вони погодяться або підуть до суду. От і все. Тобто система насправді дуже дружня до платника податку. Якби було по-іншому, ми дійсно зупинили б економіку.

Тому в локдауни ми мали зростання реалізації товарів і послуг на 20 відсотків. Це що? Невже реально негативні наслідки блокування?

От конкретний кейс. Звертається платник податків. У мене заблокована діяльність, я не можу виписувати податкові накладні. Чому? Мене визнали таким, що відповідає критеріям ризиковості. І що? Ну як же, не можна виписувати? Чому не можна? Виписуй. Подавай на реєстрацію. Так, вона зупиниться. У тебе червоний коридор. Надаєш документи, ми подивимось, все нормально, твоя накладна буде зареєстрована. Ми зареєструємо – і все буде добре. Фактично це для нас можливість подивитись уважніше на твою діяльність. Наскільки вона відповідає, скажімо так, вимогам законодавства. І все. 

Але через термін «блокування» платник цього не розуміє. Для нього це асоціації… Мовляв, ні, взагалі не можна працювати. Те саме відбувалося доволі тривалий час і в податковій службі. Ми це виправили. І вже з цим працюємо. Єдине, що можу відразу сказати – тут у нас наджорсткий конфлікт з правоохоронцями. Бо їм дуже хочеться, щоб ми фактично перетворити цей моніторинг на, так сказати, інструмент дійсно тотальної заборони реєстрації і бажано за їхнім повідомленням. Тобто вони написали листа – а ми будемо все зупиняти.Державна податкова служба України

Інтервюер: А якими конкретно силовиками?

Переважно це якраз була ДФС. Інколи до них додається ДБР, але епізодично. У принципі, там набагато розумніші люди. 

Знаєте, свого часу в мене було багато дискусій з цього приводу. І якось я так його сформулював, сказав, що хлопці, ви маєте зрозуміти одну просту річ. Податківець, якщо він допустив корупційне порушення, повинен відповідати. Я тоді казав російською мовою, краще римувалося: «Налоговик может сесть вместе с конвертатором, но не вместо конвертатора». Щоб притягнути до відповідальності податківця, ви маєте довести, що дійсно була фіктивна операція. Це ж, по суті, не складно – якщо будете розслідувати належно, у вас не буде проблеми довести корупцію податківця. Бо якщо отримуєте телефон цього хлопця (конвертатора), листування цього хлопця, ви точно встановите, доказово встановите, хто з наших співробітників надавав йому сприяння. Якщо надавав. Але чомусь цього не трапляється. Як там кажуть: під час розслідування головне не вийти на самого себе? Тому в цих дискусіях інколи в мене таке відчуття є. Хоча, звісно, я нікого ні в чому не звинувачую, не маючи доказів.

А ще можу сказати, що в нас у створенні системи протидії економічній злочинності просто не врахували один важливий момент – якраз щодо тих самих речових доказів. У чому головна загроза для бізнесу з боку правоохоронців? Можливість вилучення. Я приходжу до вас, проводжу обшук, забираю обладнання, товар, гроші, і ви не можете їх швидко повернути, навіть отримавши рішення суду. І можу сказати, що в офісі бізнес-омбудсмана купа таких кейсів. Ми у ДПС починаємо розуміти масштаб проблеми. Багато платників податків звертаються до суду з питань, що в них були вилучені речі під час обшуків. Вони отримали рішення суду повернути, а його не можуть виконати. Речових доказів або нема, або вони десь є, але їх не можуть знайти. І вони починають вимагати грошову компенсацію. Але питання в тому, що до цього вони судилися з ДФС. Відповідно, що там відбувається, знала тільки ДФС. А зараз, оскільки ДФС ліквідується, вони починають замінювати сторону на ДПС. А от коли ми побачимо, що і скільки, от тоді я гарантую, що я цих хлопців оптом і в роздріб здам у прокуратуру.

Інтервюер: Головне, щоб прокуратура була готова їх прийняти…

Ну, кожен відповідає за свою ділянку.

Яке головне запитання завжди ставили керівнику податкової? Гроші в бюджет.

Інтервюер 2: У своїх інтерв’ю ви згадуєте про перетворення, зміну структури і підходів у роботі. Можна деталі?

Почнімо з того, як оцінюють нашу роботи громадяни і бізнес. Ви знаєте, що ми в цих питаннях працюємо з двома місіями: місія МВФ технічна, яку підтримує казначейство США, і та, яка нас підтримує радниками, – це місія ЄС.

Вони нещодавно проводили опитування платників. Ми, в принципі, самі попросили про це. Бо зрозуміло, нам проводити його нема сенсу. Ми не можемо на це виділяти гроші. Знову-таки, є питання довіри. Так от, його проводили самі європейці і поділилися з нами інформацією. Отже, що ми бачимо. Бізнес нас оцінює доволі непогано, а громадськість, навпаки, переважно погано.

Чому так? У бізнесу власні враження від контакту з нашою службою. Громадськість переважно бере інформацію з телевізора. Ну от і все.

От скільки б там не розповідали про те, що податкова має стати сервісом дружнім… Яке головне запитання завжди ставили керівнику податкової? Гроші в бюджет. Все. До чого це призводило? До того, що фактично головне – отримати гроші. За будь-яку ціну. Все. А далі, ну, якщо ви розумієте, що все, що ви розповідали про сервісність, то воно нічого не варте, бо нікому реально не потрібне…Державна податкова служба України

Що зробили ми? Фактично ми спробували повноцінно втілити ту систему, яка функціонує в ЄС. Отой прогрес, про який кажуть наші партнери, насправді він багато в чому завдяки цьому. Просто намагалися брати і робити те, що вони радили. Не імітувати, що ми робимо, а робити. Так функціонує система в ЄС. До речі, в США так само.

Відповідно, ми спробували такий підхід застосувати в нас. У чому він проявився? В оцінці роботи кожного головного управління в регіоні не за показником виконання планів, а за відповідністю результатів економічним моделям. Так, ми формуємо для них індикатив за надходженнями. Це наші сподівання на те, що воно так буде. Якщо за результатами місяця фактична база буде відрізнятись у менший бік, ми індикатив коригуємо. Ми його зменшуємо. Але якщо база виявиться більшою, то і надходження мають перевищити індикатив. Виконання формального індикативу, якщо в тебе база була більшою, тобі не допоможе.

І от коли ми застосували цей підхід, ба більше, коли ми довели колегам, що він дійсно працює, що ти можеш не боятися не виконати індикатив, якщо для цього об’єктивно не було підстав, ми почали отримувати постійне перевищення індикативів, які нам доводив Мінфін. Але не тому, що Мінфін їх там занижував. Ні. Питання полягало в іншому. Та модель, яку використовує Мінфін, враховує іншу систему управління податковою. Вона враховувала дуже велику корупційну складову. А коли в тебе вибудовується система, яка базується на макроекономіці, її дуже важко обманути.

Інтервюер 2: Давайте стосовно цього, наприклад, більш детально про принципи роботи з великими платниками.

Два підходи. Галузева компетенція і конкуренція. До цього в нас система роботи з великими платниками, вона будувалась як? Одна велика структура, офіс платників, що має регіональні відділення, розгалуження. Але все це замикається в одну структуру. Минулого року ми розділили структуру на 5 окремих офісів за галузевою компетенцією. Захід – це переважно паливно-енергетичний комплекс. Південь – аграрка. Схід – металургія, гірничо-металургійний комплекс. Північ – акциз. І центральний – це фінансова сфера, торгівля і т.д. І як тільки ми це зробили, ми відразу отримали зовсім інші показники надходжень як мінімум. Бо 5 офісів конкурують між собою. Є з чим порівняти. І якщо ми бачимо, що хтось відстає, ми відразу розуміємо, що треба поставити питання.

У податковій службі з 1995 року накопичується інформація про всі офіційні доходи кожного громадянина

Інтервюер 2: А тоді контроль за витратами громадян. У нас бояться саме його, а ви наполягаєте. Яким чином бачите його впровадження в майбутньому?

Дивіться. У нас на сьогодні фактично вже є контроль за витратами. І ми його застосовуємо. Просто непрямими методами. Я ж наводив приклади.

У нас у податковій службі з 1995 року накопичується інформація про всі офіційні доходи кожного громадянина, якщо він узагалі якось мав відносини з державою, зареєстрований.

Дивіться, тут мова буде йти про наступне. Найпростіший спосіб порахувати: ми беремо всі доходи, які людина отримала протягом свого життя. Ми додаємо до них ті припущення, які закладені в законі про одноразове декларування. Тобто ще 400 тис. грн. Ще квартира, ще будинок, ще автомобіль. І після цього дивимося на відомі нам витрати. Отут більше непрямі методи будуть. Сьогодні в нас інформація про великі витрати, вона майже до нас не доходить. Отут і може виникнути питання про те, що їх треба декларувати. Ну ми бачимо, що людина здійснила витрати, які, ну скажімо, на мільйон або два перевищують її доходи.

Інтервюер 2: А чому не доходить ця інформація?

А сьогодні це законом не передбачено. Цю інформацію ми, як правило, отримуємо під час перевірок інших платників. У тому числі коли ми бачимо, наприклад, що хтось здійснив велику покупку і був великий рух коштів. Ну, знов-таки, один з кейсів, який, як на мене, найбільш показовий, це було десь влітку. За чотири роки фізична особа отримала на свою картку 72 млн гривень.

Інтервюер 2: Пригадую повідомлення вашої пресслужби. Це про інтернет-магазин?

Так, інтернет-магазин, який вони просто взяли і прив’язали до карти фізичної особи. Ну даруйте, отут несплата податків – це що? Через недовіру? Через зубожіння? Чи просто через небажання їх платити? Давайте будемо чесними. Через небажання. Все.

Отаких людей ми маємо прийти і обов’язково перевірити.

Той, хто не сплачує податки, він не мене обманює. Він обманює не абстрактну державу. Він обманює свого сусіда. Бо живе за його рахунок, користується держпослугами за його рахунок. А це неправильно.

Інтервюер 2: Тобто ви хотіли отримувати більше інформації про саме придбання громадян.

Про великі видатки.

Інтервюер: Великі – це від якої суми?

Коли розглядати для цілей аналізу, то десь від 500 тис. грн. Менше немає сенсу. 100 тис. грн – це насправді небагато. 500 тис. грн разово – це вже є про що питати. Як мінімум це вже привід подивитися на наявні доходи.

Інтервюер: Дивіться. А от ви сказали, що квартира, будинок і плюс зверху 400 тис. Тобто в 400 тис. усе це не входить, правильно?

Ні. Усе, що у вас задекларовано, плюс ще 400 тис., плюс будинок, плюс квартира.

Інтервюер: Ну, 400 тисяч чи 20-30 тис. доларів, плюс-мінус так. Так у нас людина, навіть яка працює на невеликій посаді, за весь період незалежності вона точно заробила більше ніж 30 тис. доларів.

Без питань. Але вона їх заробила офіційно чи ні? Сплатила з них податки?

Давайте простіше. У нас у країні тільки надходження держбюджету від податку на доходи фізосіб на сьогодні складають, на хвилиночку, 137 мільярдів гривень.

Тоді запитання. Якби всі отримували ЗП у конвертах, звідки взялися б ці мільярди? Я розумію, дуже зручне твердження, що в нас усі не сплачують. У нас переважно сплачують.

Якби було по-іншому, у нас не було б такого надходження ПДВ, як ми отримали за півтора року.

Інтервюер 2: До речі, цікаво, чому в нас зростають надходження цього податку?

А це якраз система адміністрування. Що стосується ПДВ, я вам можу сказати абсолютно відверто. Якщо минулого року ми починали системно протидію вимиванню його на скрутках, то тепер спроби реєстрації великих сум на таких схемах це вже скоріше винятки. А рік тому, коли я тільки починав, ці операції бачив кожного дня. Причому одномоментно. І коли ми почали все це намагатися зупинити, то доволі швидко в нас виникла потреба в комунікації з бізнесом, який поставив нам одне просте питання. Знаєте – яке? А ви гарантуєте, що ці правила будуть для всіх? Якщо ви гарантуєте, ми готові платити податки.

І це вже трансформація у ставленні до податкової. Я просто можу порівняти. На початку 2000-х податкова серед бізнесу союзників не мала. Найкраще, на що ми могли розраховувати, – це ну такий, скажімо так, ворожий нейтралітет. Невтручання в певний конфлікт. І все.

На сьогодні більша частина бізнесу готова сплачувати податки.

Але вони ставлять питання. Ви гарантуєте рівність умов? Ви гарантуєте чесну податкову конкуренцію? Гарантуєте – ми будемо платити.

Тому сьогодні в моєму розумінні податкова – це дві функції. Перша – це реальна сервісна функція. Тобто якщо ти хочеш сплачувати податки, то в нашій особі ти знайдеш тих, хто розповість, допоможе, проконсультує. І друга складова – це гарант дотримання правил. Тобто податкова – це не про те, скільки там запланували в бюджеті, це питання про те, скільки має надійти податків, якщо всі платники належно виконали закон.

І наш підхід виявився ефективним, бо вже другий рік ми стабільно перевищуємо індикативи, які закладалися в бюджет.

Інтервюер 2: Тобто план надходжень до бюджету до кінця року ви виконаєте?

У цілому можу вам сказати – так. Нам до кінця року все одно залишається лише 22%. Тому за цей рік я можу гарантувати, що точно індикативи будуть виконані.

Categories
Корупція Робота правоохоронців

СБУ викрила чиновників Київської муніципальної охорони на масштабній корупції

Служба безпеки України викрила протиправну діяльність у столичному комунальному підприємстві «Муніципальна охорона». Протягом 2019 – 2020 років дії чиновників завдали міському бюджету Києва збитків на 4,6 млн грн.

За даними слідства, схему розкрадання бюджетних коштів організував колишній директор комунального підприємства, а підхопив його правонаступник, нинішній виконуючий обов’язки директора. «Нажитись» вирішили на закупівлі спецодягу для співробітників, задіяних в охороні комунального майна міста Києва та охороні громадського порядку.

Упродовж 2019 – 2020 років посадовці уклали 10 договорів з одним із столичних комерційних підприємств на поставку спецодягу на загальну суму 15 млн грн.

За результатами комплексної товарознавчої та економічної експертиз встановлено, що ділки втричі завищили вартість та обсяги товарів.

Під час обшуків в офісі комерційного підприємства-постачальника спецодягу правоохоронці вилучили фінансово-господарську документацію, яка підтверджує протиправну схему.

Таким чином, загальні збитки від «діяльності» зловмисників становлять 4,6 млн грн.

Наразі двом посадовцям-комунальникам та директору комерційного підприємства оголошено про підозру за ч.3, ч.4 та ч.5 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України.

Викриття протиправної діяльності здійснювали співробітники СБУ у м. Києві та Київській області за процесуального керівництва Солом’янської окружної прокуратури м. Києва.

Categories
Авторське ОРДЛО Росія Світ

Росія взяла в заручники місію ОБСЄ на Донбасі

Безпрецедентна провокація російських спецслужб

Мовою оригіналу:

Россия взяла в заложники миссию ОБСЕ на Донбассе чтобы обменять их на взятого в плен российского офицера Андрея Косяка.

Беспрецедентная провокация российских спецслужб – сегодня в Донецке и Горловке оккупанты захватили сотрудников специальной мониторинговой миссии ОБСЕ, и запретили им выход за пределы места проживания. СММ ОБСЕ обеспечивает контроль за ситуацией на линии фронта согласно Минских соглашений. Украинская делегация в Трехсторонней контактной группе справедливо осудила это нападение как «международный терроризм». Ждем реакции президента и МИД, это преступление по сути уничтожает Минские соглашения.

Россия выдвинула условие Украине: если мы хотим освободить наблюдателей ОБСЕ, Украина обязана немедленно освободить гражданина РФ, офицера 6-го мотострелкового полка ВС РФ Андрея Косяка, который был взят в плен во время разведки украинских позиций 13 октября в районе Золотого. Оккупанты заявляют абсурдные вещи, что российский офицер Косяк имел документы Совместного центра контроля и координации – СЦКК, и потому ОБСЕ обязана за него отвечать..

Разумеется, никаких прав вести разведку и заходить на украинские позиции у Косяка не было, разумеется, ОБСЕ не несет никакой ответственности за происшедшее, поскольку не имеет никакого отношения к самостоятельным действиям российских военнослужащих на фронте, к выдаче им каких-либо документов.

Никаких оснований для освобождения Косяка нет. Полномочия СЦКК сама Россия фактически уничтожила в декабре 2017 года, тогда Россия заявила о выходе из СЦКК. В СЦКК от РФ остались представители оккупационных войск «ЛДНР», полномочия которых Украина не признает и стороной переговоров не считает. Поэтому все «документы СЦКК» от оккупантов для Украины ничтожны. Если Косяка отпустить – то завтра россияне нацепят на всю свою армию синие повязки своего СЦКК и будут требовать не стрелять и не брать в плен.

Украина не может признавать любые решения «ЛДНР» и любые их документы. Косяк должен сесть в тюрьму – тем более, что Россия незаконно захватила в заложники свыше 400 украинских граждан, над которыми издеваются в тюрьмах и подвалах.

Это терроризм и шантаж, который еще раз показывает – никакого мирного решения войны на Донбассе не существует, попытки «заглянуть в глаза» и мириться любой ценой воспринимаются Путиным как слабость руководства Украины. РФ терроризирует не международных посредников – это прямое давление на президента Украины, чтобы выбить новые уступки и заставить Украину признавать решения оккупантов.

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Без категорії

#СБУ викрила посадовців КМДА на привласненні 1,5 млн грн бюджетних коштів, виділених на ремонт столичних тепломереж

У Києві Служба безпеки України викрила протиправну діяльність посадових осіб КП “Київтеплоенерго”.Посадовці привласнили 1,5 млн грн бюджетних коштів, виділених на капітальний ремонт аварійної ділянки міських теплових мереж. За даними слідства, у 2019 році посадовці КП уклали з комерційною структурою договір на проведення капремонту аварійної ділянки теплових мереж в одному з районів столиці. Встановлено, що підрядники завищили вартість та обсяги використаних матеріалів для будівельно-монтажних робіт з ремонту тепломережі. Директор СП «Київські теплові мережі», як уповноважена особа, своїм підписом на актах виконаних робіт засвідчував достовірність цієї інформації. Проведений аудит підтвердив завищення вартості виконаних робіт та неефективне використання бюджетних коштів. Таким чином місцевій громаді завдано збитків на понад 1,5 млн грн. Наразі директору СП «Київські теплові мережі» повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 367 (службова недбалість) Кримінального кодексу України.Колишнього директора підрядної організації підозрюють у скоєнні правопорушення за ч. 5 ст. 191 (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у особливо великих розмірах) та ч. 2 ст. 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України.Вирішується питання про обрання підозрюваним запобіжних заходів. Викриття протиправної діяльності відбувалося спільно зі слідчими Соломянського УП ГУ Національної поліції у м. Києві за процесуального керівництва Соломянської окружної прокуратуриКиївська міська прокуратура

Categories
Ексклюзив Росія

Історія одного російського агента

Відеоматеріал про те, як російський шпигун Станіслав Краснов уникав відповідальності за співпрацю зі спецслужбами Російської Федерації.

Categories
Авторське Росія

Патріотично плановий “дебіл”

Прибуло у полку путінських «хворобливих мрійників»… «Росія вичерпала час і соціальні ресурси інерційного розвитку. Настає час Великих Рішень і Великих Проектів», – пише у своєму опусі, опублікованому на шпальтах «Парламентської газети», головний ідеолог міноборони РФ Андрій Ільницький. Радник Шойгу запропонував перейти до самодержавства і планової економіки.

«Цивілізований світ в найближчі роки звалиться «в кризове піке» і може зануритися в хаос, але Росія має шанси вистояти і стати одним з лідерів XXI століття, якщо перейде до самодержавства, посилить державний контроль над усіма сферами і поверне елементи планової економіки».

«Модель “Росія майбутнього”» – це народна імперія, заснована на принципі «самодержавства», – пише Ільницький, обумовлюючи, що мова йде не про відродження монархії, а про якесь «істинне народовладдя», де росіяни на чолі з сильним государем «самі себе тримають через сильне місцеве самоврядування».

Ідеологія Великого Проекту, на думку радника Шойгу, повинна включати «перехід на мобілізаційну економіку і часткове закриття від глобального світу, який розпадається». Держава в цій моделі «бере під свій контроль економічний, інформаційний і географічний простір країни», а також грає «вирішальну лідерську і організуючу роль».

Також, черговий​ путінський казкар передбачає у своєму опусі повернення до елементів планової економічної системи. Зокрема, на думку Ільницького, необхідний «єдиний господарський план країни», який буде служити «ключовим організуючим елементом відродження і перевтілення вітчизняної економіки».

Крім того, необхідна відмова від політики «мегаполісної урбанізації» – вона, мовляв, суперечить російському «культурному коду». Росія повинна являти собою «рівномірно заселену і малоповерхову країну».

Ще пропонується провести націоналізацію еліт за принципом «хто не з нами, той проти нас» з можливою конфіскацією власності.

«Залізна завіса», «Сильний государ», «тотальний контроль», «Народна Імперія»…

Складається враження, що черговий хворобливий мрійник брав ідеї для своєї творчості у романах «Третя імперія» Михайла Юр’єва, книгах Романа Злотникова, Вадима Давидова і навіть «Вибраковці» Олега Дівова. «Стан нашої армії і ВПК, високий рівень продовольчої безпеки, тисячолітній історичний досвід, а головне – освіченість, мудрість, пасіонарність і навички мобілізації, властиві російському народу, дають Росії історичний шанс», – пише Ільницький у повному відриві від реалій Росії сьогодення. Стан «армії та ВПК» Росії, з її «осіннім літакопадом» та штучними екземплярами нової військової техніки для прогонів по Червоній площі, дійсно «вражає». Рівень освіти, завдяки «оптимізації» падає з кожним випуском, а про продовольчу безпеку країни, коли тема «подорожчання борщу» присутня у публічних розмовах перших осіб країни, мабуть краще взагалі мовчати.

Закликаючи до «великих рішень», автор критикує концентрацію населення в мегаполісах, в тому числі і в Росії. Для вирішення цієї проблеми Ільницький переказує тези Сергія Кужугет Огли Шойгу про будівництво в Сибіру декількох міфічних нових великих міст з чисельністю населення до мільйона чоловік. Ці міста, на думку автора, можуть стати «науково-промисловими і економічними центрами», привабливими для співвітчизників з ближнього і далекого зарубіжжя і особливо – для молоді. Але, цілком очевидно, що міст в Сибіру досить, і вони вимирають і руйнуються, так само як і інші «нестолиці» Росії. Так навіщо потрібно будувати нові міста? Для того щоб вкрасти побільше на будівництві? Хто їх буде заселяти? Хто із співвітчизників повернеться «з ближнього і далекого зарубіжжя»? Дурні закінчилися…

Автор цього «патріотичного дороговказу» в період з 2012 по 2014 роки послідовно обіймав посади: керівника (в ранзі міністра) Головного управління внутрішньої політики та взаємодії з муніципальними утвореннями Московської області, потім – заступника голови Уряду Московської області з соціальних комунікацій (роботі з громадськістю), після чого в 2015 році став радником міністра оборони РФ. А до цього був керівником Департаменту по роботі з прихильниками партії «Єдина Росія» і громадськими об’єднаннями. Тобто, іншими словами, – професійний чиновник та піарщик режиму Путіна, що входить в число керівників «Єдиної Росії», який працює нині на Міністерство оборони. Але є невеликий казус – з тих же відкритих джерел можна дізнатися і інше: Ільницький закінчив «Московську школу політичних досліджень» (Московську школу громадянської освіти), визнану сьогодні у РФ «іноземним агентом».

Крім того, цей «патріот» працював топ-менеджером в «Відкритій Росії» Ходорковського! Що це? Вміння «перевзуватися на льоту» чи робота глибоко законспірованого в минулому «агента режиму під прикриттям»?

Хоча на якість цього чергового «утопічного опусу» кремлівської агітаційної машини розуміння суті персони Андрія Ільницького ніяким чином вплинути не зможе. Маячня – вона і є – маячня… 

Автор: Юрій Федоренко.

Categories
Ексклюзив Росія Світ

Путін подає африканський приклад Лукашенку

Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що за його, так званого, правління, Білорусія більше не буде співпрацювати з Європою. Останньою крапкою неповернення стало захоплення літака європейської авіакомпанії з білоруським опозиціонером на борту. Тепер у Лукашенка залишається один вихід – інтеграція з Росією. Варто відзначити, що Кремль також не користується повагою у Заходу.

Незважаючи на заяви обох країн про самодостатність, вони не можуть вижити без торгівлі з іншими державами. І якщо Росія може похвалитися серйозними покладами природних копалин, то Білорусія залишається швидше аграрною країною, основною статтею експорту якої є сульфати.

Розуміючи, що майбутня “частина Росії” не зможе витримати економічної блокади Європи, а грошей в РФ не вистачить, щоб утримувати таку велику територію, Путін почав подавати Лукашенку, свого роду, подачки, у вигляді доступу до покладів золота та інших дорогоцінних металів в Африці.
Використовуючи ПВК Вагнера, Росія прокладає собі шлях крізь африканський континент, заповнюючи вакуум після французів і португальців. Пригожин знімає “вершки” і залишає крихти “останньому диктатору Європи”.

Оскільки Лукашенко, в своєму становищі, не може гидувати незаконним видобутком природних копалин в Африці, він без проблем веде діяльність на іншому континенті. Проте, використовуючи своїх соратників і підлеглих, таких як Віктор Шеймман.

Віктор Володимирович Шейман – один з найближчих соратників Олександра Лукашенка. В останній рік він часто бував в Африці. Звідти він повернувся з безліччю укладених угод і угод, які дозволять Білорусі добувати сотні кілограмів золота. Отримані документи показують, що бенефіціари цих угод – це близьке оточення самого Шеймана.

Основною країною, з якою “співпрацює” Білорусія, є Зімбабве. По правді сказати, Олександр Лукашенко вже не перший рік веде справи з африканською державою.

Результатом регулярних поїздок Шеймана стали угоди на сотні мільйонів доларів. “Друг” Лукашенка також похвалився домовленістю про спільну білорусько-зімбабвійську компанію з видобутку золота в Африці. Про все це Володимир Шейман повідомив особисто своєму босові.

Все це транслювалося по білоруських державних каналах. Однак отримані документи показують, що бенефіціари цих угод залишилися за кадром і є близьким оточенням Лукашенка і самого Шеймана. Наприклад, створення “спільного підприємства” з видобутку золота відбувалося не між Білоруссю і Зімбабве, а між Зімбабве і сином Шеймана, а також Олександром Зінгманом, бізнесменом з неоднозначною репутацією, зате почесним консулом Зімбабве в Мінську.

Після виявлення “чорної” бухгалтерії, Зінгману, адміністрації Лукашенка і Шейману були направлені відповідні запити, з проханням прокоментувати ситуацію за фактом незаконного видобутку природних копалин в Африці. Відповідей від Лукашенка і Шеймана отримано не було. А ось Зінгман встиг відправити погрози, що звернеться до суду.

Віктора Шеймана часто називають сірим кардиналом або другим в Білорусі після, так званого президента. Він супроводжує Лукашенка з моменту його першого президентського терміну.

Понад два десятиліття поряд з диктатором Шейман займав багато високопоставлених посад – від генерального прокурора до глави адміністрації президента. І став одним з перших суб’єктів білоруської політичної еліти, які потрапили під санкції.

Євросоюз застосував санкції до В. Шеймана ще в 2004 році. Він несе відповідальність за зникнення і смерть кількох відомих критиків Лукашенка.

Віктор Шейман

Після перших введених санкцій проти Лукашенка і його наближених, деякі представники білоруської еліти вийшли з кола “соратників”, як, наприклад, Юрій Чижас. Він був олігархом і так званим, “гаманцем” Лукашенка.

У випадку з Віктором Шейманом інша справа. Незважаючи на санкції, Лукашенко залишив свого товариша поруч, доручивши йому проводити різні важливі заходи. Наприклад, представлення інтересів Білорусії в Африці.

Зімбабве – африканська країна, з якою у РБ, ймовірно, найкращі стосунки. У березні 2018 року Шейман повернувся з Зімбабве з хорошими для Лукашенка новинами. Він повідомив про великі угоди загальною вартістю в 58 мільйонів доларів. Також Шейман повідомив, що планує збільшити цю цифру до одного мільярда до 2020 року.

Але мова йшла не тільки про цифри. “Що стосується видобутку корисних копалин, було прийнято рішення про створення спільної гірничодобувної компанії між Зімбабве і Білорусією. Ми будемо займатися найрізноманітнішими корисними копалинами. Що знайдемо – відкопаємо”, – розповів Шейман в інтерв’ю державному телебаченню.

Проте, соратник Лукашенка “забув” згадати ще двох людей, які були з ним в делегації. Вони обидва були представлені в місцевих ЗМІ як радники Шеймана. Перший – Сергій Шейман, син Віктора Шеймана. Другий – бізнесмен Олександр Зінгман.

Зінгман має неоднозначну репутацію. Його неодноразово публічно називали торговцем зброєю. У березні цього року Зінгман був затриманий в Демократичній Республіці Конго. Відео затримання незабаром розлетілося по Інтернету.

Дванадцять днів по тому Зінгман був звільнений без будь-яких підозр. У заяві, поширеній самим бізнесменом, говорилося, що африканські державні ЗМІ повідомили про те, що він прибув в Конго, щоб організувати державний переворот. Зінгман категорично заперечує будь-який зв’язок з торгівлею зброєю.

Олександра Зінгмана заарештували в аеропорту Демократичної Республіки Конго

Тим часом, документи, що просочилися, показують, що він і син Шеймана стояли за “спільною гірничодобувною компанією Зімбабве і Білорусії”.

У 2017 році було створено нову юридичну особу під назвою «Midlands Goldfields Foundation». Компанію зареєстрували в грудні на офшорних Сейшельських островах. Вона була створена за кілька місяців до “сімейного” візиту в Зімбабве. Як видно зі знайдених документів, главами компанії в рівних частках, стали А. Зінгман і С. Шейман.

Сертифікат реєстрації юридичної особи, оформлений на Зінгмана і Шеймана молодшого

Компанія з дуже схожою назвою – «Midlands Goldfields Limited» – 22 грудня 2017 року було зареєстровано в Лондоні. У записах компанії в реєстрі Сполученого Королівства немає ніякого зв’язку з Сейшельським фондом, Зінгманом або Шейманом. Єдиним акціонером компанії названий британець Роберт Майкл Фрідберг.

В ході розслідування виявлено, що імена компаній були схожі не випадково. Серед інших паперів, вдалося ідентифікувати документ, який був підписаний англійцем Фрідбергом, в якому говориться, що лондонська компанія насправді була створена для «Midlands Goldfields Foundation».

Таким чином, лондонська компанія фактично контролювалася Сейшельських фондом, що належить Зінгману і Шейману. Назви обох організацій наводять на думку про те, що офшорний бізнес може бути пов’язаний з золотодобуванням в Африці.

Трохи покопавшись в білоруських компаніях, що здійснюють свою діяльність в Африці (а таких насправді небагато), вдалося виявити зімбабвійську золотодобувну компанію, яка співпрацювала з білорусами. Нею виявилася «Zim Goldfields».

Вона також була представлена в публічному просторі як спільна зімбабвійсько-білоруська компанія. Так що це дійсно було схоже на похідну, про створення якої Віктор Шейман говорив в 2018 році.

«Zim Goldfields» була заснована в квітні 2018 року, приблизно через місяць після візиту Шеймана. У травні того ж року компанія отримала дозволи на розвідку золотих ресурсів на декількох різних ділянках загальною площею близько 60 тисяч гектар.

Частина «Zim Goldfields» дійсно належала зімбабвійській державі. 30% акцій належало державній гірничодобувнійкомпанії «Zimbabwe Mining Development Corporation» (ZMDC). Однак документи з назвою «Zim Goldfields», спільне підприємство двох країн не допускало. 70% акцій «Zim Goldfields» належали лондонській компанії «Midlands Goldfields Limited». Та сама компанія, за якою таємно стояли Зінгман і Шейман молодший.

Бенефіціари «Midlands Goldfields Foundation» (зліва) і структура акціонерів «Zim Goldfields»

Після виявленої інформації синові Шеймана, «ZMDC» і Зінгману були відправлені запити з проханням прокоментувати причетність до офшорної і лондонської компанії. Тільки в адміністрації Зінгмана дали відповідь через свою організацію в Дубаї «Aftrade DMCC».

У першому листі «Aftrade DMCC» категорично заперечували зв’язок Зінгмана з «Zim Goldfields»: “Пан Зінгман не має абсолютно ніяких відносин ні з«Zim Goldfields», ні з «Midlands Goldfields Limited»”, – сказали в «Aftrade DMCC». Компанія також заявила, що задані їй питання створювали враження, що мета полягала в тому, щоб “нашкодити пану Зінгману і «Aftrade DMCC»”. Компанія Зінгмана завершила лист натяками на те, що публікація історії може закінчитися судовим розглядом.

Після запиту додаткових коментарів і надання витягів з документів, що показують відносини Зінгмана з «Midlands Goldfields Foundation», відповідь була вже іншою: “Пан Зінгман не має ніякого відношення до діяльності, інвестицій або фінансових операцій компаній, згаданих в вашій заяві. Пан Зінгман також не пов’язаний з паном Сергієм Шейманом в ділових відносинах або операційних компаніях”. У «Aftrade DMCC» відмовилися коментувати копії поданих документів.

«Midlands Goldfields», як в Лондоні, так і на Сейшельських островах, більше не існує. Обидві компанії були ліквідовані в вересні 2020 року. Це відбулося незабаром після того, як влада Зімбабве заборонила видобуток золота в руслах річок. «Zim Goldfields», якому належав контрольний пакет акцій «Midlands Goldfields», також працював в руслах річок.

У листопаді минулого року, після ліквідації згаданих компаній в Лондоні і на Сейшельських островах, назва «Zim Goldfields» привернула увагу ЗМІ. В кінці 2020 року в районі Мутаса, підрядна організація з Китаю почала засипати відкриті кар’єри на ділянці, що належала «Zim Goldfields» ще до того, як їх покинули всі добувачі. В результаті похованими заживо виявилися десять місцевих працівників, тіла тільки двох з них були знайдені. Родичам цих двох золотошукачів виплатили компенсації в розмірі 955 доларів. Ця новина і згадка про сплату податків в районі Мутаса, стало єдиною появою гірничодобувної компанії «Zim Goldfields» в відкритих джерелах.

Золоті копальні в Зімбабве

Китайські підрядники, які виконували роботи, оголосили, що місцевих працівників-нелегалів попередили про підготовлювані роботи на кар’єрі, а інформація про людей в цьому районі була отримана надто пізно.

Невідомо, кому належав контрольний пакет акцій «Zim Goldfields» під час події. У компанії Зінгмана «Aftrade DMCC» також як і інших адміністраціях замішаних в цьому осіб, не відповіли на прохання прокоментувати інцидент зі смертельним результатом.

Крім того, Зінгман також став фігурантом й іншої незаконної діяльності в Африці. Цього разу його партнером виявився відомий білоруський олігарх Олександр Шакутін.

У 2016 році Зінгман і Шакутін заснували компанію «Afex Company Limited», зареєстровану в Гонконзі. Згідно з документами, основною діяльністю «Afex» була торгівля обладнанням між Білоруссю і африканськими країнами. У тому ж році в Білорусії була заснована компанія «Afex Global», бенефіціаром якої була організація Зінгмана і Шакутіна в Гонконзі. Саме ця компанія, по публічних даних, займалася поставками білоруської техніки в Африку. «Afex Global» визначила як мінімум дві державні білоруські компанії в ролі своїх “воріт” в Африку. В одному з повідомлень також згадувалося, що поставлене обладнання є частиною договору, в якому також бере участь компанія Шакутіна – «Амкодор». Білоруська «Afex Global» ліквідована в жовтні 2018 року. Зінгман і Шакутін відмовилися від бізнесу в Гонконзі в тому ж році, і компанія «Afex Company Limited» була передана зімбабвійському юристу Фараю Мутамангіре.

Шакутін підтвердив, що «Afex» працює в Африці, але заявив, що не знає подробиць діяльності компанії. Він також пояснив, що припинив свою участь в компанії через європейські санкції. Організація Зінгмана «Aftrade», зі свого боку, заявила, що «Afex» і її дочірня компанія в Білорусі “не проводили ніяких торгових операцій” і були ліквідовані.

Велика кількість документів і раніше прихованої інформації було видобуто завдяки «досьє Пандори». Проте, важко повірити, що Лукашенко міг не знати, чим займаються його найближчі соратники. Тим більше, що одним з головних олігархів, замішаних в африканських махінаціях, став його близький друг. А це означає, що Олександр Лукашенко, займаючи пост президента Білорусії, свідомо дозволяв своїм наближеним вести діяльність, використовуючи офшорні компанії, таким чином, обходячи податкове законодавство своєї ж держави.

З іншого боку, Африканський континент залишається досить небезпечним місцем, щоб просто так, навіть з дозволу лідерів африканських країн, вести видобуток золота. Для цього необхідна збройна військова охорона. Не виключено, що пізніше будуть надані докази участі деякої кількості найманців з ПВК Вагнера, які забезпечували охорону працівникам зімбабвійсько-білоруської компанії. Якщо така інформація підтвердиться, то стане зрозуміло, що інтереси Путіна в Африці охоплюють значно більші території, ніж є зараз.

Завдяки численним розслідуванням, в тому числі цьому, видно, що підсанкційна Росія і Білорусія використовують офшорні компанії, щоб приховати реальні доходи з африканських країн, частина яких йде в кишені ПВК, а інша частина – на особисті рахунки президентів і їхніх наближених.

Джерело.

Categories
Ексклюзив Україна

Президент підписав указ про помилування 31 засудженого захисника України

За ініціативою Консультативної ради з питань забезпечення прав і свобод захисників України Комісія при Президентові України у питаннях помилування рекомендувала Главі держави звільнити або ж частково зменшити термін відбування покарання для 31 засудженого військового.

Беручи до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, строк фактичного відбуття покарання, особи засуджених, їхній сімейний стан, поведінку до вчинення злочину та після засудження, відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди, думку органів і установ виконання покарань щодо доцільності помилування та інших обставин, відповідно до пункту 27 статті 106 Конституції України Володимир Зеленський підтримав пропозицію Комісії та підписав указ про помилування цих засуджених.

Як зазначив керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, таке окреме подання про помилування військових зроблено вперше в новітній історії України. При визначенні осіб для помилування враховували їхні заслуги перед державою.

За словами голови Комісії у питаннях помилування Андрія Готи, під час розгляду справ були відібрані особи, які не вчиняли тяжких злочинів. Президент України особисто ознайомився зі справою кожного військового, якого рекомендували помилувати.

Андрій Гота зауважив, що помилування, зокрема, не стосується справ щодо військових, які скоїли ДТП у стані алкогольного сп’яніння, а також вчинили вбивство.

Голова Комісії зазначив, що зі звільненими від покарання особами спілкуватиметься психолог, який працюватиме над їхніми бойовими травмами й допомагатиме соціалізуватися.

Підписанню указу передувала кропітка робота. Голова Консультативної ради з питань забезпечення прав і свобод захисників України Альона Вербицька відвідала близько 40% колоній, а також виправні центри та слідчі ізолятори й провела зустрічі з понад 200 засудженими військовими.

За словами Андрія Готи, Комісія у питаннях помилування продовжуватиме спільну роботу з Консультативною радою. Заплановані подальші зустрічі голови ради з ув’язненими захисниками та вивчення їхніх справ. До кінця року її представники планують відвідати ще близько сотні місць позбавлення волі.

Водночас Андрій Гота повідомив, що Комісія розглядатиме питання про помилування не лише щодо ветеранів. Перед нею було поставлене завдання не чекати прохань про помилування, а самостійно шукати представників вразливих категорій серед засуджених: неповнолітніх, жінок з дітьми, людей з інвалідністю, детально вивчати кожну справу. Нині в роботі – розгляд прохань про помилування щодо засуджених неповнолітніх.

Надалі засідання Комісії щодо помилування відбуватимуться в міру опрацювання зібраної інформації та проведення зустрічей із засудженими.

Categories
Без категорії

7 октября. День рождения Путина и “путинизма”.

Путин Хуйло (@PtnPnh) | Twitter

“Путинизм — это фашизм, обладающий всеми его типическими признаками. Пора признать очевидное”

Сначала — несколько уточнений, чтобы не было терминологической путаницы. Есть три значения слова «фашизм».

Сверхширокое – когда подросток кричит сверстнику: «Получи, фашист, гранату!», или прохожий ругает фашистами тех, кто ставит машины на тротуаре. Это тоже не наш случай.

А я употребляю термин «фашистский режим» в отношении путинской России в том же смысле, в котором его использовал Умберто Эко в эссе «Вечный фашизм». Эко считал, что если в стране есть хотя бы один из 14 признаков вечного фашизма, здесь образуется фашистская туманность.

Примерим каждый из 14 признаков, сформулированных Умберто Эко, на то, что мы наблюдаем в путинской России.

1. Культ традиции

Маниакальное увлечение Путина историческими мифами о «печенегах и половцах», культ победобесия, создание специальной «Комиссии по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России» (а в интересах России фальсифицировать можно?) – все это традиционалистское безумие за 20 путинских лет достигло наивысшей точки в виде принятия фактически новой конституции, пронизанной культом традиции и мракобесия.

Вот так выглядит одна из поправок к конституции РФ, которая будет вскоре «проголосована»: «Российская Федерация, объединенная тысячелетней историей, сохраняя память предков, передавших нам идеалы и веру в Бога, а также преемственность в развитии Российского государства, признает исторически сложившееся государственное единство… Российская Федерация чтит память защитников Отечества, обеспечивает защиту исторической правды. Умаление значения подвига народа при защите Отечества не допускается». Конец цитаты.

2. Неприятие либерализма

Слово «либерал» в путинской России – одно из самых грязных ругательств. Это оскорбление, стоящее в одном ряду с клеймом «бандеровца» и «фашиста». Впрочем «либерал», пожалуй, хуже. Поскольку, как правило, он одновременно «фашист» и «бандеровец» (есть специальный термин – «либеральный фашизм»), но помимо этого еще и «вор», «прихватизатор», а также «предатель».

Под эту господствующую в государственных СМИ точку зрения Путин подвел «теоретический фундамент». В интервью газете Financial Times от 27 июня 2019 года он торжественно объявил о конце эпохи либерализма. «Либеральная идея» «пережила свою цель», «когда общественность выступила против иммиграции, открытых границ и мультикультурализма», — сообщил Путин. По его словам, «либералы в последние десятилетия пытались диктовать миру свою волю, но совершили много трагических ошибок». Путин привел в пример решение канцлера Германии Ангелы Меркель о приеме более 1 млн. сирийских беженцев. Он назвал его «ошибочным» и противопоставил ему волю президента США Дональда Трампа, который пытается остановить поток мигрантов и наркотрафика из Мексики. «Либеральная идея предполагает, что ничего не нужно делать. Убивай, грабь, насилуй – тебе ничего [не будет], потому что ты мигрант, надо защищать твои права. Какие права? Нарушил – получи наказание за это», – объяснил Путин.

И вывод: «Либеральная идея устарела. Она вступила в противоречие с интересами подавляющего большинства населения».

3. Подозрительность по отношению к интеллектуальному миру

Ненависть к «шибко умным и образованным» пронизывает весь путинский «русский мир», являясь его неотъемлемой характеристикой. Путинские фельдфебели «даны в Вольтеры» во всех сферах, где должен властвовать интеллект и образование. Российская академия наук лишена автономии, и наукой руководят чиновники, ничего в науке не понимающие. Во главе Роскосмоса –клоун Рогозин. Во главе МГУ – антисемит Садовничий. Перечень можно продолжать долго. В результате интеллектуалы чувствуют себя в путинской России изгоями, а утечка мозгов нарастает.

4. Невыносимость критики

Первым шагом Путина на посту президента стало убийство НТВ: его инаугурация состоялась 7 мая 2000 года, а уже через четыре дня генпрокуратура, ФСБ и налоговая служба обыскивали офисы владельца НТВ Владимира Гусинского. Через месяц, 13 июня 2000 года, Гусинского арестовали, и судьба НТВ была решена. В стране потушили свет и выключили звук.

Пространство свободного слова неуклонно сокращалось все 20 лет путинского правления. Критиков режима включали в стоп-листы, лишая доступа к эфиру, сажали в тюрьмы и убивали. За эти годы в связи с выполнением своих служебных обязанностей было убито более 150-ти журналистов. Политическая оппозиция уничтожена, а любой оппозиционер и последовательный критик Путина в государственных СМИ вполне официально получает ярлык «национального предателя».

5. Борьба с инородцами

Этот атрибут путинизма напоминает оружие скрытого ношения. Нацизм и неприязнь к инородцам прячутся до поры до времени в складках путинского режима и внезапно обнажаются в случае необходимости.

В момент российской агрессии в отношении Грузии (08.08.08) был дан старт антигрузинским настроениям. С 2014 года в России на госканалах удобно поселились украинофобия, полонофобия и американофобия.

В культовых российских фильмах «Брат» и «Брат-2» главный герой Данила Багров, которого можно смело назвать «героем путинского времени» — обыкновенный русский фашист, симпатичный и обаятельный. Его смачные ксенофобские реплики «Не брат я тебе, сука чернож*пая», «Скоро всей вашей Америке кирдык» и другие хорошо легли на душу многим россиянам, влили мощный пиаровский заряд в общественное сознание, напитав его фашистским содержанием. А лозунг «Путин — наш президент. Данила – наш брат», выдвинутый «Комсомолкой», стал одним из пиар-ходов продвижения Путина.

6. Социальная фрустрация. Опора на фрустрированные средние классы, пострадавшие от экономического и политического кризиса

«Распад СССР – крупнейшая геополитическая катастрофа XX века» и «лихие девяностые», как последствия этой катастрофы – такова совокупность мифологем, которые 20 лет вдалбливались в головы россиян с упорством и изощренностью, недоступными советской пропаганде.

Старательное расковыривание и расчесывание имперских болячек – «Какую страну развалили!» — привело сначала к поддержке второй чеченской войны («мочить в сортире»), затем — к ликованию от «победы» над Грузией, а затем – к крымнашему угару.

От во многом искусственно созданного ощущения «национального унижения» — нас весь мир боялся и уважал, а теперь ни в грош не ставят! – до столь же искусственно созданного восторга по поводу возможного превращения Америки в радиоактивный пепел, весело смеющихся «Искандеров» и того, как наш МИД по-пацански объясняет всем этим «пиндосам» и прочим «гейропейцам», кто они есть в этой жизни. Заявление же Путина, что в случае чего «мы все попадем в рай, а наши враги просто сдохнут», должно наполнить сердца обывателя дополнительной радостью от того, что ему повезло родиться именно в этой стране и именно в это время. А также примириться с тем, что в XXI веке он живет без канализации и с удобствами во дворе.

7. Одержимость теориями заговора и ощущением осажденной крепости

«Некие организации собирают биологический материал наших граждан по всей стране. Причем по разным этносам и людям, проживающим в разных географических точках Российской Федерации. Весь вопрос только в том, зачем они это делают, делают целенаправленно и профессионально».

Это – не бред параноика, постоянно жалующегося участковому на инопланетян из соседней квартиры, облучающих его через стену. Это — фрагмент выступления президента РФ В.В. Путина на заседании Совета по правам человека от 30.10.2017. «Некие организации» действуют, понятное дело, на деньги и в интересах американцев. На вопрос о том, зачем американцам наш биоматериал, обычно следует бред про биологическое оружие, поражающее исключительно россиян. Что особенно забавно с учетом того, что гражданами России являются люди, относящиеся к разным этносам и даже расам.

«Американцы хотят нас уничтожить, а оставшихся превратить в рабов». «Англичанка все время гадит». «Гейропейцы стремятся развратить Россию, поскольку она – последняя опора истинных ценностей в мире». Подобными клише заполнены все государственные СМИ. На теориях заговоров и психологии осажденной крепости строится внешняя и внутренняя политика путинской России. В частности, недавно подписанная Путиным доктрина ядерного сдерживания предусматривает нанесение превентивного ядерного удара в случае, если кому-то из руководства показалось, что с территории какой-то страны на Россию собираются напасть.

8. Враг оскорбительно и несправедливо богат, но слаб. Поэтому победа – за нами

На пике своего роста в начале 2014 года экономика России составляла 18 процентов от экономики США. В 2019 году – 7 процентов. В этой связи соловьевы-киселевы, а также захаровы-симоньян вынуждены решать две задачи. Во-первых, объяснить, как же так получилось, что мы такие замечательные, и вдруг на порядок беднее каких-то янки. И во-вторых, доказать, что, несмотря на их многократное превосходство в экономике, мы их все равно закопаем.

Оказывается, США такие богатые потому, что все время кого-то грабили и эксплуатировали: сначала индейцев, потом негров, а потом вообще весь мир. И еще: если у США отобрать печатный станок, вся их экономика рухнет. На вопрос, почему, если все дело в печатном станке, Россия не может запустить свой, телевизор обычно мычит нечто невнятное. Что же касается нашей неотвратимой победы над любым противником, то Путин очень любит рассказывать о неких видах российского чудо-оружия и в доказательство показывать мультики, в которых наши мультяшные ракеты уничтожают штат Флорида.

9. Нет борьбы за жизнь — есть жизнь ради борьбы

Пацифизм равен предательству. Миф о Победе – та ось, на которой держится вся мифология «Русского мира» и путинской России в целом. То обстоятельство, что та победа была в первой половине прошлого века, а при Путине Россия смогла одержать «победы» лишь над крошечной по сравнению с собой Грузией, да еще над временно отвлекшейся на внутренние проблемы Украиной, не смущает путинских мифотворцев. Поскольку в условиях полного отсутствия в медийном поле хоть сколько-нибудь слышной критики мифы могут носить самый нелепый и внутренне противоречивый характер.

10. Популистский элитаризм

Одна из самых характерных черт «вечного фашизма». Популистский элитаризм решает важнейшую для любого фашизма задачу — а именно декларируемого объявления всех граждан этого государства наилучшим народом в истории человечества. И одновременно построения иерархической вертикали, в которой каждый вышестоящий плюет на всех нижестоящих. Нацизм решал эту двуединую проблему с помощью создания иерархической партии фюрера и расовой теории, соединенной с расистской практикой уничтожения «неправильных» народов. В путинском фашизме эта проблема решается двумя механизмами: телевидением, отвечающим за создание народных галлюцинаций, и чиновничьей вертикалью, держащейся за счет страха и личной преданности.

11. Культ героизма и культ смерти

Тут опять все крутится вокруг Дня Победы. Трудно представить другую страну, которая гордилась бы числом погибших и при этом никак не могла посчитать, сколько всего погибло. Хотя бы с точностью до миллиона. Официальная цифра – 26,6 миллионов – была с гневом отвергнута профессиональными патриотами на парламентских слушаниях в Госдуме, где была названа цифра в 40-41 миллион погибших граждан СССР. Чем больше, тем лучше! Чем больше крови и смерти, тем больше патриотизма!

Акция «Бессмертный полк», которая началась как народная инициатива, по мере того, как ее перехватило государство, приобрела характер какого-то дикого языческого ритуала. По улицам носят портреты давно умерших людей. Порой это – портреты чужих людей, которые подростки должны нести по разнарядке. Но даже если это действительно погибший на войне дед или прадед, у нормального человека рано или поздно должен возникнуть вопрос: зачем я каждый год выхожу с его портретом на улицу и несу в колонне каких-то незнакомых людей? Кому и что я демонстрирую? Кто видит этот портрет и зачем кому-то его видеть?

Беда в том, что культ смерти, сформированный путинским фашизмом, настолько глубоко вошел в психологию миллионов россиян, что даже многие неглупые и образованные из нас не понимают, насколько чудовищно устраивать шествия с мертвецами на палках, превратив в парад одну из величайшей трагедий в истории человечества.

Дни, когда весь мир скорбит со словами «Никогда больше!», путинская Россия, охваченная культом смерти, празднует с криками «Можем повторить!»

12. Культ «мужественности», перерастающий в гомофобию

Гипертрофированная, доведенная до паранойи гомофобия стала одним из главных атрибутов путинского режима. Включение в конституцию преисполненной глубочайшего смысла фразы о том, что «брак – это союз мужчины и женщины», преподносится как величайшее завоевание, а главной претензией к цивилизации Запада – лояльное отношение к гомосексуализму.

Умберто Эко отмечает, что постоянные военные игры героев вечного фашизма «имеют своей подоплекой неизбывную invidia penis». Судя по паталогической страсти Путина к всевозможным парадам и прочим военным играм, эта характерная для всех фашистских лидеров «зависть к пенису» приобрела у него гипертрофированный характер.

13. Фашистский популизм – против «прогнивших парламентских демократий»

Выборы и парламентаризм стали второй жертвой путинского правления. Сразу после свободы слова. На смену выборности и делегированию пришла практика назначения нужных людей в Совет Федерации, в Госдуму, в липовые организации типа общественных палат, общероссийских народных фронтов, а также телешоу с участием Путина, в ходе которых президент демонстрирует ручное управление страной, а специально отобранные персонажи играют роль Народа.

14. Новояз

Профессор Гасан Гусейнов назвал язык путинской России «клоачным и убогим». Это, пожалуй, наиболее краткая и точная характеристика путинского новояза, в создание которого заметный вклад внесли как сам Путин, так и сотрудники его МИДа, а также обитатели российского телевизора в своих бесконечных шоу ненависти.

Эссе Умберто Эко – не Библия. Но он сумел выделить те общие признаки, которые характерны для фашистских режимов Муссолини, Франко и Салазара. С исчезновением этих режимов фашизм не покинул планету.

В заключение приведу еще одну цитату из его эссе:

«Ур-фашизм до сих пор около нас, иногда он ходит в штатском. Было бы так удобно для всех нас, если бы кто-нибудь вылез на мировую арену и сказал: «Хочу снова открыть Освенцим, хочу, чтобы черные рубашки снова замаршировали на парадах на итальянских площадях». Увы, в жизни так хорошо не бывает! Ур-фашизм может предстать в самых невинных видах и формах. Наш долг – выявлять его сущность и указывать на его новые формы, каждый день, в любой точке земного шара».

Нам остается добавить, что в случае с путинизмом выявление его фашистской сущности — задача не слишком сложная, поскольку этот режим настолько уверовал в свою безнаказанность, что не считает нужным маскироваться.

Игорь Яковенко, «Детали».

Categories
Без категорії

Новий термін для Олексія Навального – “смертний вирок” для опозиції в Росії

Наприкінці вересня Слідчим комітетом РФ було оголошено про порушення нової кримінальної справи стосовно головного опозиціонера Росії Олексія Навального, який вже відбуває термін. Тепер його звинувачують в створенні екстремістського співтовариства. Максимальним покаранням за це може бути позбавлення волі на строк до 10 років. При цьому, постраждає не тільки опозиціонер, але і всі, хто коли-небудь взаємодіяв з ним або з ФБК.

ФБК – Фонд по боротьбі з корупцією, був створений Олексієм Навальним для розслідування злочинів у вищих ешелонах влади Росії. Природно, що така діяльність не може існувати в тоталітарній державі, якою є РФ зараз. Тому щодо Навального і його соратників не раз порушували кримінальні справи, нехай і з надуманих причин. Проте статті, за якими залучали борців з корупцією і їхнього лідера, були все ж, з точки зору “закону” Росії, кримінальними або адміністративними. Нова ж стаття є суто політичною, що означає відкрите затвердження остаточної позиції Кремля до своїх опонентів.

Стаття 282.1 КК РФ – “Організація екстремістського співтовариства”, дозволить не тільки утримувати Олексія Навального у в’язниці настільки довго, скільки буде потрібно, але і фактично, оголосить поза законом будь-якого опозиціонера чи критика чинної влади в Росії.

Незважаючи на бездіяльність опозиціонера під час виборів до Держдуми РФ, його додаток “Розумне голосування” показав, що навіть за відсутності реальної людини, він створює сильний опір «Єдиній Росії». Партії довелося буквально до останнього дня голосування боротися, щоб блокувати роботу програми в Інтернеті і цифрових магазинах. Ймовірно, нове звинувачення проти Навального прямо пов’язане з його непокорою і боротьбою проти корумпованої влади, навіть перебуваючи у в’язниці.

Варто відзначити, що за 10 років своєї діяльності Олексій Навальний і його команда вели максимально прозору діяльність з точки зору закону. Вони реєстрували ЗМІ, відкривали рахунки в російських банках, орендували офіси, наймали працівників, платили податки. Порушення кримінальної справи за політичною статтею – це остаточна криміналізація опозиції в Росії.

Вища влада Кремля скинула маски і продемонструвала тоталітарний характер своїх дій. Регулярні фальсифікації на виборах, знищення опозиції, дисидентів за кордоном і небажання поступатися президентським кріслом навіть своїм послідовникам це, ніщо інше, як узурпація влади, силове її захоплення. Отже, Володимир Путін, з певної точки зору, вже не є легітимним президентом в Росії.