Categories
Авторське Без категорії Ексклюзив Кібербезпека Корупція Кримінал ОРДЛО

Позиція СБУ щодо останніх подій навколо екссудді М.Чауса

Служба безпеки України не «викрадала» колишнього суддю Дніпровського районного суду м. Києва Миколу Чауса, а діяла в межах закону та своїх повноважень.

Нагадаємо: саме СБУ з травня 2021 року здійснює досудове розслідування кримінального провадження за фактами викрадення екссудді Чауса та незаконного переправлення його через державний кордон.

У своїх діях Служба безпеки України виходить з того, що згідно з Конституцією України життя людини є найвищою цінністю. І співробітники СБУ виконували свої посадові обов’язки в рамках розслідування відповідного кримінального провадження. Будь-які спроби представити суспільству інформацію в іншому ключі є звичайними маніпуляціями.

Окремо звертаємо увагу на те, що вчора на гарячу лінію Служби безпеки звернулася особа, яка повідомила, що до однієї з селищних рад Вінницької області прибув чоловік, який представився Миколою Чаусом і попросив викликати саме співробітників СБУ.

Згодом слідчі СБ України отримали від Миколи Чауса дані, які свідчать про його викрадення, позбавлення волі та застосування до нього інших протизаконних дій. У зв’язку з відповідною заявою щодо пана Чауса вжито заходів для забезпечення його безпеки.

Зважаючи на його фізичний і моральний стан після тривалого позбавлення волі, наразі йому надається необхідна медична допомога. Про це окремо поінформовано дружину пана Чауса, слідчі СБУ знаходяться в постійному контакті з його родичами.

Служба безпеки України вживає необхідних заходів для встановлення всіх обставин викрадення екссудді Чауса, позбавлення його волі та встановлення осіб, які це скоїли.

Categories
Без категорії

2021. Підсумки для Путіна. Частина 1

2021. Підсумки для Путіна. Частина 1

Більшість росіян з надією очікували прихід Нового 2021 року. І це не дивно. Пандемія повністю змінила звичний порядок і ускладнила і без того не просте життя мільйонів людей. Отруєння Навального, яке ледь не призвело до його загибелі, зміна Конституції, за новою редакцією якої Путін отримав право практично довічного царювання, «закиди» диктатора Лукашенка, соратника Кремля та сусіда, який остаточно втратив розум та практично «зґвалтував» власну країну що б залишитися при владі.Новини протягом 2020 року аж ніяк не приваблювали своєю добротою та позитивом. Тому, виходячи з принципу «гірше вже не буде», пересічні росіяни чекали наближення Нового 2021 року як відкриття нової чистої сторінки у житті з метою забути про усі негаразди важкого 2020 року. Та не так сталося, як гадалося…Такий очікуваний Новий рік розпочався досить активно і непередбачувано. Оптимістичне «Мальчик, водочки нам принеси. Мы домой летим» дружини Навального завершилося цілком очікуваним арештом, судом та ув’язненням «головного ворога Путіна», який повернувся до Росії після лікування у Німеччині, куди він потрапив у результаті отруєння агентами ФСБ. У Німеччині Навальний за допомогою свого близького оточення провів розслідування власного отруєння і довів безумовну дотичність до замаху на вбивство агентів російських спецслужб. Після такого викриття мало хто очікував повернення Навального до Росії. Як же здивувалися «небожителі Кремля», коли Навальний з дружиною з посмішкою сів до літака, який прямував до Москви. Для Навального це був принциповий крок. Він завжди наголошував на тому, що пов’язує своє майбутнє з Росією.Та Путін не міг допустити появу опозиціонера в країні, тому «суддя за викликом» відправила Навального у в’язницю прямо з відділка поліції, провівши термінове «замовне» виїзне засідання суду.Ця подія розпочала цілу низку протестів, які охопили більш ніж 200 великих та маленьких міст Росії. Влада «відповіла» гумовими кийками та рекордною кількістю затриманих громадян. Тільки за офіційними даними було затримано більш ніж 17,5 тис. чоловік. Багато хто з активістів опинився за гратами.Юридичним «винаходом» початку року стали так звані «санітарні справи», за яким, в першу чергу, притягували до відповідальності прихильників Навального. Їх звинувачували в порушенні заборони на організацію мітингів за часів пандемії, уникаючи тим самим будь яких політичних мотивів у діях влади.Події початку року в Росії, за жорстокістю свого сценарію, нагадували минулорічні події у Білорусі, коли силовики Лукашенко практично «втоптали в землю» прагнення до свободи білоруського народу. Путін зрозумів, що агресивні дії силовиків негативно відображаються на його рейтингах, тому на де який час силовики «притихли». Але вже 13 березня на муніципальному форумі у Москві, залу, де зібралося близько 200 незалежних депутатів, заблокували бійці спецпідрозділів поліції. Всі учасники форуму були відправлені до суду, де їх звинуватили у організації та участі у «небажаному» заході.Потім були нові масштабні акції більш ніж у 100 містах, пов’язані з голодуванням, яке оголосив Навальний у відповідь на нехтування владою його скарг на погіршення здоров’я. у поліцейських відділках опинилося більше 2 тис. чоловік. Більшість затримали вже після мітингів, встановивши їх причетність до акцій за даними оперативних відеозаписів та даних з камер спостереження.Завдяки цим подіям рейтинги правлячої «Єдиної Росії» обновили історичний мінімум за останні 13 років. Напередодні виборів до Держдуми такий стан справ вочевидь не влаштовував владу, тому Кремль вирішив повністю «зачистити» всіх незгодних з діючим режимом. У квітні ФБК Навального був признаний «екстремістською організацією». Політична діяльність Навального та його прихильників практично була визначена по за законом.У травні були зроблені правки у діюче законодавство, які принесли новий термін «особа, причетна до екстремістської діяльності». Будь хто з тих, хто хоч якось висловлював підтримку Навальному, по новому законодавству відсторонялися від участі у виборах. Навіть на муніципальні посади.31 травня ФСБ заблокувало у Пулково літак, на борту якого знаходився опозиційний політик Андрій Пивоваров. Його звинуватили у керівництві «небажаною організацією». Головною та єдиною причиною його арешту було бажання останнього балотуватися на виборах у Держдуму та скласти конкуренцію кандидатам від «Єдиної Росії». Через декілька днів за гратами опинився лідер опозиції з Петербургу Максим Рєзник. Ніяких доказів вживання ним наркотичних препаратів надано не було, але до виборів його не допустили. І перший і другий опозиційні політики до цих пір знаходяться під вартою.Путін, практично як завжди, відокремив себе від «Єдиної Росії», з її падаючими рейтингами, на виборах. На «амбразуру» були кинуті Шойгу та Лавров. Вони виступали партійним «потягом» для кандидатів від правлячої партії. Партії, депутати якої протягом останніх років приймали антисоціальні та грабіжницькі закони, що стоять на варті не народу Росії, а олігархічного оточення Путіна.

Categories
Без категорії

СБУ затримала зловмисника, який «замінував» навчальний заклад за допомогою спецслужб РФ

Співробітники СБУ затримали зловмисника, який за допомогою російських спецслужб зробив неправдиве повідомлення про мінування Гірничого фахового коледжу Криворізького національного університету. Тепер чоловіку загрожує до шести років позбавлення волі.

Псевдомінером виявився студент іншого місцевого коледжу, який замовив мінування у адміністратора одного з російських закритих телеграм-чатів, що керується спецслужбами РФ. Наразі такі чати, що надають «послуги» з організації псевдомінувань, використовуються країною-агресором як один із інструментів для штучного поширення панічних настроїв в Україні.

Анонімний лист про мінування відправили 20 січня на електронну пошту «гарячої лінії СБУ» та самого коледжу. Автор повідомлення представився «російським терористом» і вимагав 250 тис. грн викупу, «щоб теракту не сталося».

Правоохоронці відразу провели необхідні перевірки і не виявили жодних вибухових предметів та речовин у приміщенні навчального закладу.

Завдяки фаховим розшуковим заходам співробітники СБУ оперативно встановили особу псевдомінера і затримали його. Свій вчинок він мотивував тим, що бажав аби коледж було переведено на дистанційну форму навчання.

У зловмисника вилучено комп’ютерну техніку та мобільний телефон, на яких є докази протиправної діяльності, зокрема і листування з адміністратором телеграм-чату.

Наразі за даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 259 (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності») Кримінального кодексу України.

Заходи із викриття зловмисників проводили співробітники СБУ та Національної поліції під процесуальним керівництвом прокуратури.

Відео https://bit.ly/3AmTLNm

Categories
Без категорії

Серед українських антивакцинаторів назріває розкол. Причина – російські гроші

Там де є можливість попиляти бюджет, серед учасників будь-якого проекту може намітитися розкол. Серед українських антивакцинаторів такий розкол вже назрів. Причина – російські гроші.Проблема фінансування, розподілу пожертв та політичні інтриги розбили на декілька таборів колись єдиний «антиваксівський» рух України, і загострили протиріччя між двома лідерами – Остапом Стахівим та Дмитром Павліченком.Ще наприкінці листопада минулого року скандально відомий адвокат і лідер антивакцинаторського руху «Стоп фейк пандемія» Дмитро Павліченко очолив мітинг за звільнення Остапа Стахіва (https://bit.ly/33UwRRF), який був затриманий спецслужбами за звинуваченням у намаганні повалити конституційний лад в Україні та співпраці з росіянами. Учасники акції вимагали також скасувати обов’язкову вакцинацію для низки професій та ображали журналістів через нібито цензурі у медіа.Так чи інакше, але саме після обшуків у будинку керівника незареєстрованого громадського руху «Права людини» Остапа Стахіва стало відомо, що його діяльність могла координуватись російськими спецслужбами, але до розколу привело не це, а саме підозри інших лідерів антивакцинаторів у фінансуванні руху із-за кордону, розприділяючи також мільйони гривень пожертв українців. За словами самого Стахіва, гроші на акції та діяльність організації «Права людей» він отримує на свій рахунок в банку від небайдужих прихильників. Він постійно просить надсилати йому гроші у своїх відеозверненнях та дописах у соцмережах. Втім одразу кілька людей, які у різний час співпрацювали з Остапом Стахівом, анонімно повідомили ZAXID.NET (https://bit.ly/3nN2J1o), що основну фінансову підтримку Стахів отримує від представників проросійської партії «Опозиційної платформи «За життя», яких очолює кум російського президента Віктор Медведчук. У 2019 році на Стахіва навіть відкривали виконавче провадження через несплату податків. Нещодавно, доходи Стахіва знову перевіряла податкова інспекція.Після набуття розголосу у мережі також вияснилось, що Стахів давно товаришує з проросійськими активістами, які допомагають йому триматись «на плаву». Серед них – Олена Фаіст з Черкас, яка відверто заявляла, що отримує гроші для проведення антивакцинаторських акцій з Росії, херсонський проросійський активіст Кирило Стремоусов, якого також неодноразово звинувачували у проплачених провокаціях. Окрім того, Стахів співпрацює з Олександром Надьожою – проросійським антивакцинатором з Миколаївщини, прихильником «ОПЗЖ». Серед прихильників Остапа Стахіва – звинувачена у державній зраді екс-народна депутатка Надія Савченко.Всі ці факти сприяли розколу антивакцинаторських рухів, які і так не мали особливої єдності, переслідуючи інтереси окремих лідерів і політичних груп. Напередодні прийняття Верховною Радою важливого законопроекту «Про систему громадського здоров’я», розгляд якого запланований на 24 січня, антивакцинатори Стахіва будуть мітингувати під стінами парламенту без людей із оточення Павліченка, який збирає свій мітинг декількома днями раніше. Мітингувальників Стахіва так само попередили не брати участі у будь-яких акціях під головуванням Павліченка чи його партнерів. Насправді ж, боротьба йде не так за підтримку людей анвакцинаторського руху, як за можливість фінансуватись російськими грошима на майбутніх виборах, чи вже навіть сьогодні вибити для себе більшу квоту фінансування із Кремля.

Categories
Без категорії

Войны, которые начала Россия – политик РФ

Итак, если взглянуть на известные исторические факты, то мы узнаем, что с середины 16 века и до сих пор Московия-Россия участвовала по крайней мере в 75 различных войнах, конфликтах и военных операциях. Это получается одна война на где-то 7-8 лет в среднем…

Так вот. Более полсотни, то есть почти 70%, из них начала именно Россия. Россия начала эти войны непосредственно сама или в союзе с другими государствами, – пишет российский политик Сергей Прощин.

Чтобы не быть голословным, привожу список войн, которые начала Московия/Российская империя/СССР/РФ, начиная с середины 16 века. Это без учета предыдущих захватнических войн, которые увеличили первоначальную территорию Московии в 10 раз (см. выше):

2 половина XVI века:

1. Ливонская война (1558-1583)

2. Московско-шведская война (1590-1595)

XVII век:

3. Смоленская война (1631-1634)

4. Московско-польская война (1654-1667)

5. Московско-украинская война (война Ивана Выговского) (1658-1659)

6. Московско-украинская война (война Юрия Хмельницкого) (1660-1663)

7. Московско-турецкая война (1686-1700)

XVIII век:

8. Северная война (1700-1721)

9. Карательная экспедиция московских войск под руководством Петра Яковлева против Запорожской Сечи (разрушено Чертомлицку Сечь) (1709)

10. Персидский поход (1722-1723)

11. Война за польское наследство (1733-1735)

12. Русско-турецкая война (1735-1739)

13. Семилетняя война (1756-1763)

14. Русские войска под командованием Петра Текелия окружают и разрушают Запорожскую Сечь, окончательная ликвидация украинской самостоятельности (1775)

15. Российско-польская война (1792)

16. Подавление российскими войсками гражданского восстания Конюшко в Польше (1794)

17. Российско-Персидский война (1796)

18. Итальянский поход Суворова (1799)

XIX век:

19. Еще одна русско-турецкая война (1806-1812)

20. Участие России в «Войнах коалиции» – третьей, четвертой и пятой (соответственно 1805, 1806-1807, 1809)

21. Российско-шведская война (1808-1809)

22. Заграничный поход русской армии (1813-1814)

23. Взятие Парижа (как результат «Зарубежного похода») (1814)

24. Очередная русско-турецкая война (1828-1829)

25. Подавление очередного польского восстания (1830)

26. Война России против Хивинского ханства (1835-1840)

27. Очередное подавления гражданского восстания в Польше (1863)

28. Война России со Средней Азией (Ташкент, Бухара, Хива) (1865-1875)

29. Русско-турецкая война вновь (1877-1878)

30. Подавление российскими войсками Ихэтуаньского гражданского восстания в Китае, которое со временем переросло в войну (1899-1901)

XX век:

31. Агрессия Советской России против УНР и ликвидация независимой Украины (1918-1920)

32. Гражданская война в Испании (интервенция СССР на стороне правительства) (1936-1939)

33. Оккупация части Польши (раздел Польши вместе с нацистами, аннексия Западной Украины и Западной Белоруссии) (1939)

34. Аннексия Прибалтийских стран, не признавалась в мире вплоть до развала СССР (1939, 1941-1944)

35. Советского-финская война, аннексия Карелии и Южной Финляндии (1939-1940)

36. Советского-украинская война (против УПА) (1941-1953)

37. Советская оккупация стран Восточной Европы и Восточной Германии (создание мариотентових просоветских правительств), аннексия Кенигсберга (ныне – Калининград) (1945)

38. Советского-японская война, аннексия Курил (1945)

39. Корейская война (неофициальное «гибридная» война, которую вел СССР), создание марионеточной КНДР (1950-1953)

40. Такая же «гибридная» участие СССР во Вьетнамской войне (1957-1975)

41. Военное подавление восстания в Венгрии войсками СССР (1956)

42. Интервенция войск СССР в Чехословакию, военное подавление «Пражской весны» (1968)

43. Арабо-израильская война («гибридная» участие СССР на стороне арабов) (1967-1973)

44. Еще одно «гибридное» участие СССР/РФ в гражданской войне в Анголе (1975-2002)

45. Война за Огаден («гибридная» участие СССР) (1977-1978)

46. Афганская война началась по свержению спецназом СССР законного правительства и убийства президента Афганистана и дальнейшей полномасштабной военной интервенции (1979-1989)

47. Приднестровский конфликт с Молдовой при участии 14-й армии РФ и российских «казачков», образование непризнанного марионеточного анклава «ПМР» (1992)

48. Первая Чеченская война (1994)

49. Вторая Чеченская война (1999)

XXI век:

50. Война против Грузии, образование непризнанных марионеточных анклавов Южной Осетии и Абхазии (2008)

51. Незаконная и непризнанная миром аннексия Крыма с помощью военных российского Черноморского флота и спецназа ГРУ ГШ ВС РФ (2014)

52. «Гибридная» война на Донбассе, образования непризнанных марионеточных анклавов “ДНР” и “ЛНР” (с 2014 по настоящее время).

Вроде все, но XXI век то только начался.

Еще раз подчеркну, это не полный список войн, которые вела Россия. Это только те, которые она НАЧАЛА, вопреки известному пропагандистском утверждению, якобы Россия такого никогда не делает.

Кто-то может захотеть поспорить по некоторым войнам. В частности – о том, кто их «на самом деле» начал и почему, но даже если отбросить эти спорные моменты, все равно останется впечатляющий список, который совершенно опровергает вышеупомянутое российское утверждение.

Так каким же образом «миролюбивая» страна, которая вела исключительно «оборонительные войны». За 350 лет увеличила свою территорию более чем 7 раз – с 3 млн км² в 1547 году до 21,8 млн км² в 1914-м?

А теперь подумайте и объясните подобный, не имеющий аналогов, феномен.

Categories
Без категорії Ексклюзив Росія Україна

Росія готує чергову провокацію на Водохреще

Під час традиційних в Україні хрещенських заходів, які відбуваються завжди в один і той самий час – 19 січня, силами одного з російських військових підрозділів буде здійснено озброєну провокацію.

Про це повідомляє Центр стратегiчних комунiкацiй.

На території тимчасово окупованих районів Донецької області заплановано ураження водоймища «Ставок Цегляний».

Мета – звинуватити ЗСУ у підступному нападі на вірян та оскверненні їхніх релігійних мотивів у той момент, коли відбуватиметься таїнство святкування Хрещення та здійснення обряду занурення у купіль.

Також стало відомо, що ввечері 15.01.2022 року на кілька годин знову було включено головний вентилятор вентиляційного ствола шахти ім. Челюскінців, який знаходиться за 1600 метрів від вищезгаданої водойми.

Зазначимо, територія майданчика вентиляційного ствола шахти ім. Челюскінців зазнавала вогневого ураження 14.02.2020 року і була тимчасово знеструмлена. На північному сході майданчика збудовано інженерні комунікації взводного опорного пункту противника. З великою часткою ймовірності (з огляду на відстань) можна припустити, що засобом вогневого ураження може стати міномет калібру 82 мм. При цьому для звукового маскування пострілу може бути увімкнений головний вентилятор.

Враховуючи реальність наявної загрози ескалації війни з боку РФ, досить істотною залишається ймовірність складування в навколоствольних гірничих виробках вибухових матеріалів з метою самостійного ініціювання вибуху та транслювання картинки ефектного руйнування споруд вентиляційного ствола шахти за допомогою зброї, забороненої Мінськими домовленостями.

Мета вищезгаданого заходу – створити привід початку ведення бойових дій.

Джерело.

Categories
Без категорії

Коротка історія ПЦУ

Як би не викручувались балалайні церковні експерти, перші згадки про православ’я на території сучасної України – проповідь св. Апостола Андрія Первозванного на українських землях.

Князь Володимир, князь Владімір, або Гібридна війна історією | Новоград.City

Християнами були князі Оскольд, Олег, Ігор та княгиня Ольга. Св. рівноапостольний київський князь Володимир Святославич (963–1015) охрестив у 988 р. Русь-Україну, як свідчить “Повість минулих літ”. З цього часу Київська Русь-Україна вважалася християнською державою, де Православна Церква мала державне значення. Оскільки Православ’я прийшло з Візантії, то Константинопольський Патріархат є Матір’ю-Церквою Православної Церкви України. Першим Київським Митрополитом вважається святитель Михаїл Київський.

Це вже потім розпад Київської держави супроводжувався піднесенням нового політичного центру – Володимиро-Суздальського князівства, в цей же час стався перший вияв братньої любові московитів до киян – після невдалої спроби Володимирського князя Андрія Боголюбського отримати благословення Константинопольського патріарха на утворення окремої Володимирської митрополії у 1162 р., він вчинив напад на Київ у 1169 р. і повністю розграбував місто.

Вже після завоювання України Московією, церковна політика в Україні з 1686 р. після неканонічного приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату виявилася в усіх галузях церковного життя. Відбулося територіальне обмеження Київської Митрополії за рахунок єпархій, які їй належали до 1686 р., а потім увійшли до Московського Патріархату, встановленого у 1589 р. Упродовж XVIІІ ст. відбулося поступове обмеження та ліквідація церковних прав і автономії Київської Митрополії.

У 1700–1721 рр. було проведено ліквідацію інституту патріаршества в Російській Православній Церкві російським імператором Петром І Романовим і переведення церковного управління під зверхність Святійшого Урядуючого Синоду Російської Православної Церкви (1721–1917). Ректор Києво-Могилянської Акакдемії, згодом Архієпископ Великоновгородський і Великолуцький Феофан Прокопович (1681–1736) є автором документу «Духовний регламент», яким запроваджувалась нова форма правління Православної Церкви в Російській імперії. Церковна політика російського імператорського уряду аж до розпаду Імперії була спрямована на русифікацію та денаціоналізацію українського церковного життя за рахунок цілеспрямованих дій Святійшого Урядуючого Синоду.

Православна Церква в Україні після Другої Світової війни (1945–1990) була підпорядкована Московському Патріархату, який діяв в СРСР на умовах «Московського конкордату». Перейменування Українського Екзархату Московського Патріархату під тиском зовнішніх обставин на Українську Православну Церкву відбулося у 1990 р., коли було створено Українську Православну Церкву в канонічній єдності з Московським Патріархатом. Митрополит Київський і всієї України Філарет почав працювати над розширенням автономії УПЦ в нових політичних умовах. Дарування самостійності і незалежності в управлінні Українській Православній Церкві Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ (Рідігером) відбулося у жовтні 1990 р. наданням Митрополитові Київському і всієї України Філарету відповідної грамоти. А 5 січня 2019 р. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про Автокефалію Православної Церкви України. 

Categories
Без категорії

Російська духовна колонізація України

Правителі культурно і духовно відсталої Московії, задля отримання статусу ДЕРЖАВИ (а не улусу Золотої Орди), потребували церковної самостійності.

З цією метою, протягом 16 століття за хабарі (у розмірі «сорок сороків хутра та 200 золотих червінців») було придбано такий-сякий статус автономії від Вселенського Патріархату, після чого Вселенського Патріарха Діонісія церковний суд позбавив сану, посади, і він як простий монах був ув’язнений у монастирі до кінця свого життя.

Далі – більше. У 1686 Московська церква за «подарунки» османському візиру перепідпорядковує собі частину давньоруської Київської митрополії, Чернігівську та Київську єпархії. Цей акт був потім скасований Патріархом Григорієм VII в 1924, коли він видав Томос про визнання Польської православної церкви, в якому зазначив: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії та Православних Митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулось не по писаним канонічним правилам, також не було дотримано все те, що було встановлено відносно повної церковної автономії Київського Митрополита, котрий носив титул Екзарха Вселенського Престолу».

У 1721 патріархат МП замінено Духовною Колегією («Святейший Правительствующий Синод»). Це завершило формальну деградацію МП, яка стала державною інституцією, що діяла під зверхністю й за «указом» царя (імператора). Контрольною інстанцією Синоду був його оберпрокурор, світський державний достойник, що його називали «царським оком». У 1917 російська церква позбулася, але на дуже короткий час, підлеглості світській владі.

Темні часи становлення радянської влади принесли руйнування церков і знищення «ворожого класу» духовенства. Особлива комісія генерала Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів, скоєних різними структурами більшовицької влади тільки в період 1918—1919 р., оцінює кількість загиблих у 1 766 118 осіб, з них 28 єпископів, 1215 священнослужителів. Понад тисячу священнослужителів репресовано протягом 1943 року, з яких 500 осіб було страчено. Постановою № 993 Ради народних комісарів СРСР «Про організацію Ради в справах РПЦ» церква фактично перетворювалася на окремий державний орган СРСР.

У 1945 році проведено Помісний собор, але розкриття архівів СБУ показало, що всіх його делегатів було завербовано чекістами. Таким чином, каральні органи СРСР отримали повну духовну владу над вірянами на всій території Союзу.

Також знаковим виглядає участь Московського патріархату у 1957 році в акції за повернення еміґрантів на батьківщину, друкуючи в газетці «За повернення на батьківщину» не тільки статті про «свободу Церкви в СССР», а також «Звернення Синоду Московського Патріярхату до вірних священників та єпископів, що перебувають на чужині». У тому «зверненні» взивається еміґрантів до повороту на батьківщину, покликаючись на відомий «Указ» Верховної ради СРСР про амністію для «переміщених осіб».

Церква в СРСР перебувала під посиленим контролем з боку спецслужб. У 1965 році Рада у справах Російської православної церкви був з’єднаний з Радою у справах релігійних культів в єдиний наглядовий орган — Рада у справах релігій. Костянтин Харчев, голова цього органу в 1984—1989 роках, згодом пояснював: «Жоден кандидат на посаду єпископа або іншу високу посаду, будь то член Священного Синоду, не отримував її без схвалення ЦК КПРС і КДБ».

Не дивно, що Кирила Гундяєва досі бережуть на Московії. Очевидно, досьє на нього завтовшки як Британська енциклопедія.

Categories
Без категорії

Коротка історія ПЦУ

Як би не викручувались балалайні церковні експерти, перші згадки про православ’я на території сучасної України – проповідь св. Апостола Андрія Первозванного на українських землях.

Князь Володимир, князь Владімір, або Гібридна війна історією | Новоград.City

Християнами були князі Оскольд, Олег, Ігор та княгиня Ольга. Св. рівноапостольний київський князь Володимир Святославич (963–1015) охрестив у 988 р. Русь-Україну, як свідчить “Повість минулих літ”. З цього часу Київська Русь-Україна вважалася християнською державою, де Православна Церква мала державне значення. Оскільки Православ’я прийшло з Візантії, то Константинопольський Патріархат є Матір’ю-Церквою Православної Церкви України. Першим Київським Митрополитом вважається святитель Михаїл Київський.

Це вже потім розпад Київської держави супроводжувався піднесенням нового політичного центру – Володимиро-Суздальського князівства, в цей же час стався перший вияв братньої любові московитів до киян – після невдалої спроби Володимирського князя Андрія Боголюбського отримати благословення Константинопольського патріарха на утворення окремої Володимирської митрополії у 1162 р., він вчинив напад на Київ у 1169 р. і повністю розграбував місто.

Вже після завоювання України Московією, церковна політика в Україні з 1686 р. після неканонічного приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату виявилася в усіх галузях церковного життя. Відбулося територіальне обмеження Київської Митрополії за рахунок єпархій, які їй належали до 1686 р., а потім увійшли до Московського Патріархату, встановленого у 1589 р. Упродовж XVIІІ ст. відбулося поступове обмеження та ліквідація церковних прав і автономії Київської Митрополії.

У 1700–1721 рр. було проведено ліквідацію інституту патріаршества в Російській Православній Церкві російським імператором Петром І Романовим і переведення церковного управління під зверхність Святійшого Урядуючого Синоду Російської Православної Церкви (1721–1917). Ректор Києво-Могилянської Акакдемії, згодом Архієпископ Великоновгородський і Великолуцький Феофан Прокопович (1681–1736) є автором документу «Духовний регламент», яким запроваджувалась нова форма правління Православної Церкви в Російській імперії. Церковна політика російського імператорського уряду аж до розпаду Імперії була спрямована на русифікацію та денаціоналізацію українського церковного життя за рахунок цілеспрямованих дій Святійшого Урядуючого Синоду.

Православна Церква в Україні після Другої Світової війни (1945–1990) була підпорядкована Московському Патріархату, який діяв в СРСР на умовах «Московського конкордату». Перейменування Українського Екзархату Московського Патріархату під тиском зовнішніх обставин на Українську Православну Церкву відбулося у 1990 р., коли було створено Українську Православну Церкву в канонічній єдності з Московським Патріархатом. Митрополит Київський і всієї України Філарет почав працювати над розширенням автономії УПЦ в нових політичних умовах. Дарування самостійності і незалежності в управлінні Українській Православній Церкві Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ (Рідігером) відбулося у жовтні 1990 р. наданням Митрополитові Київському і всієї України Філарету відповідної грамоти. А 5 січня 2019 р. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про Автокефалію Православної Церкви України. 

Categories
Кібербезпека Україна

“Найпотужніша атака за останні чотири роки”: у Держспецзв’язку повідомили, що від дій хакерів постраждали близько 70 сайтів

У Держспецзв’язку повідомили, що хакери атакували близько 70 сайтів держструктур України.

Про це повідомив представник Держспецзв’язку під час брифінгу. 

“Хочу зазначити, що в результаті атаки на сайти персональні дані українців жодним чином не спотворені, витоку важливих даних не сталося, контент сайту не пошкоджено, частина сайтів зараз примусово відключена. Триває розслідування”, – зазначили у Держспецзв’язку.

На даний момент відомство збирає цифрові докази та аналізує log-файли.

“Щойно ми переконаємося, що в системі відсутні сторонні, там немає шкідливого програмного коду та зберемо всі необхідні докази – роботу цих сайтів буде відновлено”, – зазначили у відомстві.

Також представник відомства зазначив, що перше інформаційне повідомлення про хакерську атаку на сайти органів державної влади України було розміщено на інформаційному ресурсі сусідньої країни.

Водночас, він зазначив атаки на сайти держструктур України тривають з 2014 року, а ця атака стала найпотужнішою за останні чотири роки, як мінімум, за своїм охопленням. Він зазначив, що державний центр кіберзахисту підняли по тривозі о 4-й ранку.

У Держспецзв’язку заявили, що в результаті масштабної атаки хакерів на сайти органів державної влади України, яка сталася в ніч на 14 січня, було атаковано близько 70 сайтів різних держструктур – як цетрального, так і регіонального рівня.

Нагадаємо, що в ніч із 13 на 14 січня було здійснено хакерську атаку на низку урядових сайтів, зокрема МЗС, Міносвіти та інші.

На головній сторінці цих сайтів було розміщено повідомлення провокаційного характеру.

При цьому, як зазначає СБУ, контент сайтів не був змінений, а витоку персональних даних, за наявною інформацією, не сталося.

 Джерело.

Categories
Авто

В Україні доступна лімітована серія HAVAL H6 у версії Ink Black

 

Естетика автомобільного дизайну базується на гармонії ліній та найпривабливіших пропорціях. Створений за принципом золотого перетину, виразний дизайн Н6 нового покоління одразу привертає увагу та спричиняє бурхливий вибух емоцій. Природна грація та блиск вогнів додають моделі ще більшої неповторності, перетворюючи автомобіль у справжній скарб.

Усвідомлюючи значення інноваційної цінності та унікальності продукту, для істинних поціновувачів технологічної краси та автомобільного мистецтва бренд HAVAL в Україні підготував особливу лімітовану партію Н6 третього покоління в естетичній версії Ink Black*. Головний хайлайт конфігурації  – це монохромне виконання в чорному кольорі Ink Black (з англійської – чорне чорнило) всіх металевих деталей екстер’єру, включаючи колісні диски та решітку радіатора.

В ультрачорному образі Н6 виглядає надзвичайно майстерно і символізує благородність традиційного мистецтва Китаю – Китайської Каліграфії, яка поєднує естетичні цінності, культурну свідомість та історичні надбання, і де кожний символ «прекрасного письма» створюється завдяки доскональній техніці володіння пензлем та чорнилом Ink Black.

Наче виразний китайський ієрогліф, намальований чорним чорнилом на білому папері, Н6 третього покоління у версії Ink Black уособлює розум, честь і силу, демонструючи на дорозі істинну естетику руху та втілюючи культурні коди Сходу.

«HAVAL Н6 у версії Ink Black – це справжній мистецький скарб Сходу. Окрім того, що чорний колір поєднує в собі естетику всіх інших кольорів, в історії Китаю протягом тисячоліть чорний вважався найблагороднішим кольором і використовувався у етикеті правителів Піднебесної. – розповідає Борис Ткаленко, директор компанії-імпортера автомобілів HAVAL та Great Wall в Україні. В Україні наявно лише 100 екземплярів даної версії і наразі у Вас є чудовий шанс стати власником моделі, в якій переплітаються глибини східної філософії та технології сучасної естетики.»

Відзначимо, що дизайн Н6 третього покоління був створений під керівництвом іменитого дизайнера – Філа Сімонса. Створений із відчуттям естетики технологій майбутнього, Н6 нового покоління вдосконалює досвід візуального сприйняття завдяки технологічному прогресу. Завдяки стильній монохромності версія Ink Black посилює емоційний вплив та надає особливий статус його власнику, створюючи відчуття більшої впевненості, стабільності та сили.

Пропозиція діє з 15 січня по 28 лютого в офіційній дилерській мережі HAVAL в Україні. При купівлі Н6 Ви отримаєте гарантію від виробника 5 років або 100 000 км пробігу, а також 6 років гарантії на кузов. Більше інформації про Н6 нового покоління Ви знайдете на сайті haval-ukraine.com

*INK BLACK– (ІНК БЛЕК, в перекладі з англійської – чорне чорнило) – назва лімітованої конфігурації моделі Н6 третього покоління з інтер’єром та екстер’єром чорного кольору, включаючи решітку радіатора та колісні диски чорного кольору. Кількість акційних автомобілів обмежена. Пропозиція діє з 15 січня по 28 лютого 2022 року в офіційній дилерській мережі HAVAL або до повного розпродажу акційних моделей. Перелік та контакти дилерських підприємств HAVAL Ви знайдете за посиланням.

Джерело: https://ua.korrespondent.net/business/auto/4437200-v-ukraini-dostupna-limitovana-seriia-HAVAL-H6-u-versii-Ink-Black